Невидимець (збірка)
- Автор: Веллс Герберт Джордж
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-248-6
- Переводчик: Оксана Дідик
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Невидимець (збірка)». Краткое содержание книги:
Для дітей середнього і старшого шкільного віку.
— Все холодне, — сказала вона. — Він вийшов із дому щонайменше годину тому.
Тільки-но вона промовила це, трапилась дуже незвична річ. Постільна білизна сама зібгалася, зненацька стрибнула вгору і перескочила через бильце ліжка. Враження було таке, ніби чиясь рука схопила її посередині й відкинула вбік. Одразу потому капелюх незнайомця зістрибнув з ніжки ліжка, покружляв по колу в повітрі й полетів просто в обличчя місіс Гол. Згодом так само прилетіла губка з умивальника; після цього стілець, безтурботно жбурнувши убік пальто і брюки незнайомця й сухо розсміявшись голосом, напрочуд схожим на голос незнайомця, обернувся своїми чотирма ніжками в бік місіс Гол, ніби націлившись на неї, і напав на неї. Скрикнувши, вона відвернулась, а ніжки стільця обережно, але міцно вперлись їй у спину і виштовхали її разом із Голом з кімнати. Двері щосили грюкнули і замкнулись. На мить здалося, що двері й ліжко виконують тріумфальний танок, але потім усе швидко затихло.
Опинившись у коридорі, місіс Гол ледве не знепритомніла на руках у чоловіка. Містеру Голу і Міллі, котра прокинулись од криків і веремії, знадобилося чимало зусиль, аби знести місіс Гол на нижній поверх і використати звичний у таких випадках тонізуючий засіб.
— Це духи, — сказала місіс Гол. — Я знаю, це духи. Я читала про таке в газетах. Столи і стільці стрибають, танцюють…
— Ще одну краплину, Дженні, — сказав Гол. — Це тебе заспокоїть.
— Замкни двері й не впускай його, — сказала місіс Гол. — Не дозволь йому повернутися. Як я не здогадалася!.. Забинтована голова, величезні окуляри, і до церкви ніколи в неділю не ходить. І всі оті пляшки… забагато, як на одну особу. Він вселив у меблі духів… Мої старенькі меблі! На тому стільці любила сидіти моя бідолашна люба матуся, коли я ще була маленькою дівчинкою. І тільки подумати, що тепер стілець міг повстати проти мене!
— Випий іще трохи, Дженні, — сказав Гол. — У тебе геть розладналися нерви.
Наступного дня о п’ятій ранку, коли було вже досить ясно, містер і місіс Гол відправили Міллі збудити містера Сенді Веджерса, коваля. Їй доручили передати вітання і сказати, що меблі на верхньому поверсі поводяться дуже дивно. Чи не зміг би містер Веджерс зайти ненадовго?.. Коваль був дуже спритною і винахідливою людиною. Отож він поставився до справи вельми серйозно.
— Не сумніваюся, що це чари, — сказав містер Сенді Веджерс. — Такому, як отой, тільки ратиць бракує.
До Голів він прийшов дуже стурбований. Вони хотіли провести його нагору до кімнати, але він, здалося, не хотів квапитись. Він спершу вирішив порозмовляти в коридорі. Тим часом з’явився підмайстер Гакстера й заходився відчиняти віконниці тютюнової крамниці. Йому запропонували приєднатись до обговорення. І, певна річ, сам містер Гакстер за декілька хвилин також приєднався. Англосаксонський дух парламентаризму проявився і тут: балачок було багато, проте жодних рішучих дій.
— Спершу розгляньмо факти, — наполягав містер Сенді Веджерс. — Потрібно впевнитися, що з нашого боку буде правильно виламати двері в кімнату. Замкнені двері завжди можна виламати, але якщо вони вже виламані, то вдруге це зробити не вдасться.
Зненацька — дивина! — двері кімнати на другому поверсі добровільно відчинились, і тільки-но присутні здивовано підвели погляди, як угледіли закутану фігуру незнайомця, що спускається сходами. Своїми величезними скляними очима він дивився ще чорнішим і ще байдужішим поглядом, ніж зазвичай.
Він зійшов униз непохитно і повільно, не відриваючи очей від присутніх; перетнувши коридор, він зупинився.
— Дивіться! — мовив він, і всі поглянули в тому напрямі, куди вказував його обтягнутий рукавичкою палець. Біля дверей пивниці вони побачили пляшку сассапарелі. А незнайомець тим часом увійшов до вітальні й несподівано швидко та злісно грюкнув дверима їм в обличчя. Доки не стих останній відголос грюкання, ніхто не промовив ні слова. Потім присутні витріщились одне на одного.
— Ну, це вже занадто! — сказав містер Веджерс. — Я б на вашому місті пішов туди й запитав його, як нам це розуміти. Я б вимагав пояснень.
Минув деякий час, поки чоловіка домовласниці вдалось на це вмовити. Нарешті він постукав, відчинив двері й ледве встиг вимовити:
— Перепрошую…
— Ідіть до дідька! — закричав страшним голосом незнайомець. — І зачиніть по собі двері!
Отак коротка бесіда закінчилася.