Помаранчева дівчинка
- Автор: Гордер Юстейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Літопис
- ISBN: 966-7007-34-0
- Переводчик: Наталія Іваничук
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Помаранчева дівчинка». Краткое содержание книги:
Таємниця Помаранчевої дівчинки не залишить байдужими читачів будь-якого віку.
Загадка, думав я, дивовижна загадка!
Зрештою мені стало вже несила сидіти мовчки, хоч я й боявся порушити рівновагу, може, й поламати правила, встановлені Помаранчевою дівчинкою. Ми далі не зводили очей одне з одного, а я бовкнув: «Ти — вивірка!»
Вона розквітла усмішкою і ніжно потиснула мою долоню. А потім відпустила мою руку, велично підвелася з-за столу і вийшла надвір з помаранчами в оберемку. Я помітив сльози в її очах.
Мене скувало. Я онімів. Лише кілька секунд тому Помаранчева дівчинка сиділа навпроти і тримала мою долоню — мені й досі вчувається духмян помаранч — і раптом зникла. Якби не вщерть наповнений пакунок з помаранчами, вона б напевно, помахала на прощання, але їй доводилося обома руками тримати пакет, і помахати не було як. Однак вона плакала.
Я не пішов за нею, Ґеорґу. Це теж було би порушенням правил. Я був просто приголомшений, я був знесилений, я був сповнений млості. Загадкова розкіш, якої я щойно зазнав, живитиме мене ще багато місяців поспіль. Я не мав ні крихти сумніву, що зустрінуся з нею знову. Тут вже втрутилися могутні, хоч і незбагненні сили.
Вона була чужинкою. Прийшла до нас з іншої казки, гарнішої за нашу. Однак зуміла пристосуватися до нашої дійсності, у якій їй, можливо, випало на долю виконати якусь важливу місію, а може, її покликано врятувати нас від «сірих буднів». Донині мені нічого не було відомо про такі місії. Я вірив в існування єдиного буття і єдиної дійсності. А виявилося, що людей можна поділити на два типи: Помаранчева дівчинка і ми — решта.
Але чому сльози виступили в неї на очах? Чому вона плакала?
Пригадую, подумав тоді: А що, як вона провидиця? Бо чого б їй ронити сльозу, побачивши абсолютно незнайомого чоловіка. То, може, вона «побачила», що одного дня мене наздожене невблаганна доля?
Дивно, що я тоді міг собі таке навигадувати. Хоча я легко піддаюся спокусам фантазії, я завжди був і є раціональною людиною.
На цьому етапі розповіді відчуваю потребу зробити короткий підсумок. Обіцяю не зловживати цим надто часто.
Юнак і юнка мимохідь перетнулися поглядом у трамваї, що прямував до Фройнера. Вони вже давно не діти, але й не цілком дорослі, і ніколи не бачилися раніше. Минає кілька хвилин — юнакові враз здається, що велетенський пакунок соковитих помаранч ось-ось вихопиться їй з рук. Зрештою, його спроба врятувати помаранчі закінчується жалюгідним результатом — вони розсипаються трамваєм. Дівчина обзиває його розтелепою, виходить з трамвая на наступній зупинці, запитуючи, чи не можна залишити собі хоч одну помаранчу, а хлопець знічено киває головою. Минає кілька тижнів, і вони знову зустрічаються, цього разу в кав’ярні. Дівчина знову тримає в оберемку величезний пакунок розкішних помаранч. Юнак підсідає до її столика, вони цілу хвилину сидять, не зводячи одне з одного погляду. Може, комусь видасться нісенітницею, але вони, справді, упродовж шістдесяти секунд зазирають одне одному глибоко у вічі, до самого дна душі: він — її, а вона — його. Вона вкладає свою долоню в його, а він називає її вивіркою. Та ось вона граціозно підводиться і виходить з кав’ярні, тримаючи поперед себе пакунок помаранч. Юнак помічає сльози в її очах.
За увесь час вони обмінялися лише чотирма фразами.
Вона: «Розтелепа!» Вона: «Чи можна мені взяти хоч одну помаранчу?»
Він: «Вибачте, вибачте!» І ще: «Ти — вивірка!»
Решта — німе кіно. Решта — загадка.
Чи зумієш її розгадати, Ґеорґу? Я не зміг. Може, тому, що сам був її частинкою.