Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
—. Ти свідомо про це не подумав.
Аніта наштрикує на палички ще одного пиріжечка і жадібно його відкушує. Я ще й не починав їсти. Я дивлюся на неї. Вона зачаровує мене своїм апетитом і тим, як розуміє мою поведінку.
— По-друге, на фотокопії, яка потрапила до газети «Нью-Йорк таймс», друкарські помилки виправлено від руки.
— То й що?
— Ти ж ледар.
— Я ледар?
— Еге ж, коли ти передруковуєш доповідну записку чи статтю, то ніколи не виправляєш на своєму примірнику друкарських помилок. Тож я була певна, що послана до редакції «Нью-Йорк таймс» фотокопія знята не з твого примірника, і попросила Мура це перевірити.
Я почуваю себе трохи ошелешеним. Аніта все Помічає, все пам’ятає, а коли настає час, діє. А я саме тоді, коли вона рятувала мою ставку в цій грі, обкачав її в багнюці.
— Аніто, — кажу я, — тепер, коли я все знаю, що мені робити? Кинутись тобі в ноги? Стати перед тобою навколішки?
Аніта кладе ліву руку на мою праву й досить поблажливо каже:
— Любий Ральфе, тільки ти вмієш так вибачатись!
По цих словах вона ковтає ще один пиріжечок. Я, не дуже задоволений, мовчу. Її поблажливість мене ображає.
— Хто послав ту фотокопію до «Нью-Йорк таймс»? — питаю я. — Кресбі?
— А хто ж іще!
— Мур має докази?
— Ні. Та й що це дасть? У всякому разі, батько пішов на дно.
Дивна річ, але оце «у всякому разі» її не дуже засмучує. Навпаки, вона навіть трохи пожвавішала, повеселішала… Я дивлюся на дружину і все не наважуюсь узятися до їжі. Хоч мені й слід було б із цим поспішити. Упоравшись зі своїми пиріжками, Аніта накидається на мої. І це заважає їй водночас розмовляти.
— Тебе не було десять днів, Ральфе. І ти не знаєш останніх статистичних даних про енцефаліт-шістнадцять. Вони жахливі! (Сама Аніта, правда, не дуже нажахана.) До того ж є ще одне, Ральфе, куди гірше. Ми довідалися, що великі страхувальні компанії збираються розірвати угоди про страхування життя.
— Хіба вони мають право це робити?
— Вони його собі привласнять. Батько втонув, Ральфе. Його шанси, за останнім опитуванням Геллапа, впали до тридцяти двох відсотків.
— Але ж у сенатора Шермана теж неприємності. Я прочитав у суботніх газетах, що в його напарника інфаркт. Шерманові треба якнайшвидше знайти іншого кандидата на віце-президента. А це нелегко.
— Все позаду, — відповідає Аніта. — Він уже знайшов.
— Звідки ти знаєш?
— Вона мені телефонувала.
Я вражено втуплююся в Аніту.
— Вона? Це жінка? Жінка буде віце-президентом?
— Я гадаю, — каже Аніта, роздивляючись мене й піднявши вгору свої палички, — що за нинішніх обставин (вона робить на цих словах наголос) Шерман зарекомендував себе неабияким реалістом і спритним політиком, вибравши кандидатом на віце-президента жінку. — Вона бере двома паличками пиріжечок і ковтає його.
— Хто вона?
— Сара Бедфорд.
Я надуваю губи. У США багато всіляких РВЖ[4], і Сара Бедфорд належить до найрадикальнішого з них.
— І що вона сказала тобі по телефону?
— Сара добре розуміє, що я мушу поки лишатися з батьком, аби в хвилину його поразки подати йому руку, але після виборів вона розраховує на мене.
— Як на секретарку?
— Як на радницю.
Западає коротка мовчанка.
— Ти ростеш, — мимоволі кажу я досить сухо.
Але Аніта не звертає уваги на мій тон. Вона мене не слухає. І навряд чи бачить. Її зелені очі горять вогнем, вона з переможним виглядом закидає назад волосся кольору червоного дерева й захоплено каже:
— Це буде чудове підвищення, Ральфе! І не тільки для Сари й для мене. Для жінки! Поміркуй сам, Ральфе! Якщо Шерман помре, то Сара стане першою жінкою-президентом Сполучених Штатів!
Я, як того й хоче Аніта, міркую. До Шермана особливої симпатії я не відчуваю. Я бачив його двічі-тричі по телевізору, це чоловік років сорока, атлетичної будови, на вигляд молодший свого віку. Якби, за Анітиними словами, не «обставини», ніхто й не подумав би, що найближчим часом Шерману загрожує смерть. І я можу заприсягтися, що не тільки Аніта вже уявляє собі цю смерть і навіть її бажає. Отож нещастя — не таке вже й велике лихо, адже воно відкриває дорогу — якими точними бувають слова! — «чудовому підвищенню».
— Залиш мені бодай один-два пиріжечки, — кажу я перегодя.
Аніта перестає жувати, зиркає на тарілку й сміється. Я теж сміюсь — трохи запізно й без особливої радості.
Анітине бажання здійснюється. Її пророцтво збувається. Через місяць після виборів президент Шерман занедужує на енцефаліт, і Сара Бедфорд захоплює в свої тверді рученята долю Сполучених Штатів.
4
Рух за визволення жінок.