Кід Родело

— Як живеш, Денні? І можеш розмовляти зі мною без револьвера. Ми ж друзі, згадай!

Родело посміхнувся. Харбін ніколи не любив його, і він знав це.

— То Ти не станеш заперечувати, щоб і я отримав частину від цього?

— Ти збожеволів… Я ж оце здобув сам-один, і ти це знаєш.

— А я отримав за це строк.

— Давайте спочатку виберемось звідси, — втрутився Беджер. — Скоро тут буде повно поліції, якщо ми загаємось, а тоді вже нікому нічого не дістанеться.

Підхопивши одну пару саков, він рушив до дверей.

— Пішли. Візьмемо їхній фургон, а наші коні підуть позаду.

Ден Родело не ворухнувся.

— Куди ви збираєтесь їхати?

— На південь… а що?

— Це буде помилка. Треба спочатку йти на схід, потім уздовж західного краю гір Хіла. До того часу, як вони розберуть, що до чого, ви вже будете на борту судна у Затоці.

Вони пильно дивилися на нього, і погляди їхні були вигострені підозрою.

— Про що це ти базікаєш? Яке судно? — запитав Харбін.

Ден Родело ворухнув стволом револьвера.

. — Вантажтесь. Ти, Томе, маєш слушність. Час іде. Ви зробили помилку, коли вдарили начальника тюрми. Він добра людина, але стає твердим, як його зачепити, а ви його зачепили аж занадто сильно.

— Що це усе означає? — спитав Харбін.

— Він вам цього не подарує, анітрохи. Вам доведеться втікати скоріше й довше, ніж будь-коли доводилось. Начальник, ви ж знаєте, був армійським офіцером, і у нього є друзі вздовж усього мексиканського кордону, що допомагали йому під час заварухи з апачами. Вони будуть полювати на вас разом із ним, як і тоді.

Вони швидко навантажили здобич на коня і рушили — Нора попереду, Ден Родело — позаду. Ховрашок ніс ліхтаря. Посідавши верхи, повернулися до крамниці по фургон, що на ньому Джейк і Клінт прибули до Голд-Сіті.

— А як із ним? — Харбін показав у бік крамниці.

— Забудь про нього, — сказав Родело. — Він знає всіх, хто ховається від закону, звідси аж до Ель-Пасо. І ще жодного разу не розкрив рота. Сема Берроуза добре мати на своєму боці; але якщо його зачепити, то доведеться ховатися не тільки від закону, але й від його порушників.

— У фургоні є вода, — сказала Нора. — Ми набрали кілька бідонів та бурдюків перед тим, як вирушили.

— Нам знадобиться більше, — сказав Родело. Він повернувся до Ховрашка, одночасно витягши з саков золоту монету. — Візьми оце й купи у крамниці усі бурдюки та фляги, що там є. Потім ми їх наповнимо. Попереду — довгий шлях без води.

Пустельна спека усе ще була в повітрі, ані подиху вітерця. Тільки зорі, розвішані в небі низько над ними, здавалися прохолодними. Було тихо, дуже тихо. Ден Родело стояв обік і стежив за приготуваннями. Він перевірив, щоб усі бурдюки та фляги були наповнені; кожен з них буде потрібен у тому пеклі, що лежить південніше. У пустелі трапляються колодязі й джерела, але він знав дуже добре, краще, ніж будь-хто отут, якими ненадійними бувають оті пустельні джерела та водоймища.