Пілот трансгалактичного

І ще: не бійтеся часу. Миті йдуть одна за одною, не можна перескочити з п’ятого на десяте, можна тільки прожити кожну, і треба прожити, щоб перейти до наступної. І це стосується і вас, і мене окремо, і всіх нас разом. І ще буває так, притому в більшості випадків, що від того, як ми, кожен з нас, проживає свою мить, залежить продовження життя всіх.

Дивно було йому слухати Паустовського, того Паустовського, що рідко, майже ніколи не вдавався до абстракцій у своїх книгах— там життя відчувалося зором, слухом, на запах, на дотик…

Після короткої чи довгої паузи — він утратив лік — Паустовський без будь-якого зв’язку з попередньою думкою раптом сказав спокійно і просто:

— Знаєте, я скоро помру.

Нічого не змінилося, він тільки пильніше придивився до письменника: до тіла, що міцно опиралося об сосну, до очей, де світилися разом і багаття, і зоряне плесо озер, до його голосу, що, вийшовши з хворих грудей, вібрував у кожній травинці, — і не втримався, щоб лукаво і задерикувато не підморгнути, навіть не відзвітувавши собі, чому саме так робить.

І обидва правильно зрозуміли той жест, вільно й тихо засміялися, і сміх довго переливався у верховіттях дерев, полохаючи нічних птахів.