Рівняння Максвелла
- Автор: Днепров Анатолий Петрович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Г. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Рівняння Максвелла». Краткое содержание книги:
В цій книжці вміщено два твори письменника.
«Рівняння Максвелла» — науково-фантастичні повість про те, як фашистські недобитки Західної Німеччини, використовуючи видатні досягнення сучасної науки і техніки, перетворюють людей на безвільних рабів. Колишній гітлерівський кат організовує незвичайний лічильно-обчислювальний центр, де функції кібернетичних машин виконують люди. Злочинці прирікають нещасних обчислювачів на страшну смерть в будинку для божевільних.
В оповіданні «Електронний молот» змальовується доля визначного наукового відкриття, яке палії війни намагаються використати на шкоду людині. Читач знайде в оповіданні також цікаві міркування про можливості створення гамма-мікроскопа.
Коли огляд закінчився, лікар сказав:
— Заходьте в кабіну. Тут у вас мікрофон. Відповідайте на мої питання. Попереджаю: при одній з частот ви відчуєте нестерпний біль. Але це вмить пройде, як тільки ви закричите.
Босими ногами я став на фарфорову підлогу кабіни. Над головою спалахнула електрична лампочка. Загудів генератор. Він працював у дуже низькочастотному імпульсному режимі. Напруженість поля, очевидно, стала дуже високою. Я це відчував з повільних припливів і відпливів тепла в усьому тілі. В суглобах з кожним електромагнітним імпульсом якось дивно пощипувало. М'язи в такт з імпульсами то напружувались, то слабшали. Вони стискались не тільки біля самої поверхні шкіри, а й в глибині тіла.
Генератор запрацював ще інтенсивніше, і частота теплих хвиль збільшилась.
«Починається, — подумав я. — Тільки б вистояти!..».
При частоті вісім герц мені захочеться спати. Невже моя воля не зможе чинити опір цьому впливу? Невже неможливо обдурити цих «дослідників» у першому пункті їхнього «спектра»? Частота зростала повільно. Я в думці рахував кількість теплових напливів за секунду. Ось їх уже один, два, три, чотири, більше, ще більше. На мене почала навалюватися сонливість, але я зціпив зуби, намагаючись не заснути. Сон насувався, як тяжка липка брила, все тіло обважніло, повіки потягло вниз. Здавалось, от-от я впаду. Я щосили прикусив язика, намагаючись болем одігнати важке відчуття сонливості. В цей час ніби здалеку я почув чийсь голос:
— Раух, як ви себе почуваєте?
— Дякую, добре. Холоднувато, — збрехав я.
Мій голос здався мені самому незнайомим. Щоб не заснути, я весь час кусав губи і язик.
— Вам спати не хочеться?
— Ні, — відповів я і подумав: «Ще хвилина, і я засну».
І раптом сонливість зняло як рукою. Частота генератора, очевидно, зросла, перейшовши через перший критичний бар'єр. Я відчув себе свіжим і бадьорим, як це буває після того, коли добре виспишся. «Тепер треба заснути», — вирішив я і, заплющивши очі, голосно захропів. Я чув, як лікар казав своєму спільникові:
— Дивний випадок! Замість восьми з половиною герц сон настає при десяти. Пфафф, запишіть ці дані, — сказав він старигану. — Раух, ваше самопочуття?
Я мовчав, тільки голосно сопів, розслабивши всі м'язи, впершись коліньми в стіну кабіни.
— Далі, — нарешті промовив лікар. — Збільшіть частоту, Пфафф.
Через секунду я «прокинувся». В частотній смузі, яку я зараз проходив, мені довелося зазнати складної гами найрізноманітніших відчуттів і змін настроїв. Мені ставало то сумно, то весело, то радісно, то тоскно.
«Тепер час кричати», — чомусь вирішив я.
В ту мить, коли генератор заревів дужче, я зарепетував щосили. Не пам'ятаю, якій частоті це відповідало, та тільки, почувши мій крик, лікар голосно скомандував:
— Геть напругу! Вперше зустрічаюся з таким божевільним. Запишіть. Біль при сімдесяти п'яти герцах, коли в нормальних людей буває при ста тридцяти. Далі.
«Через частоту сто тридцять мені ще доведеться пройти… Тільки б витерпіти!..»
— Тепер, Пфафф, перевірте його на дев'яносто третій.
Коли було встановлено цю частоту, зі мною сталося щось зовсім несподіване. Я раптом згадав рівняння, які передавав для розв'язання Крафтштудту, і з дивовижною ясністю уявив собі весь хід їхнього розв'язання. «Це і є частота, що стимулює математичне мислення», — майнуло в голові.
— Раух, назвіть мені, перші п'ять членів функції Бесселя другого роду, — почувся наказ лікаря.
Я випалив відповідь як з кулемета. Ясність у голові була кристальною. Тіло сповнювалось чудовим радісним відчуттям того, що ти все знаєш і все пам'ятаєш.
— Назвіть перші десять знаків числа «пі» після коми.
Я відповів і на це питання.
— Розв'яжіть кубічне рівняння.
Лікар продиктував рівняння з незграбними дробовими коефіцієнтами.
Відповідь я знайшов за дві-три секунди, назвавши всі три корені.
— Далі. Тут у нього, як і в усіх нормальних людей.
Частота повільно підвищувалась. В якусь мить мені раптом захотілось плакати. До горла підкотився гіркий клубок, сльози потекли з очей. І тоді я зареготав. Реготав щосили, ніби мене лоскотали. Я сміявся, а сльози все текли й текли…
— Знову ідіотський випадок… Не як у всіх. Я одразу визначив, що це сильний нервовий тип із схильністю до неврозів. Коли ж він зареве?
«Заревів» я тоді, коли плакати мені зовсім не хотілось. На душі раптом стало радісно й безхмарно, як при легкому сп'янінні. Хотілося співати пісні і сміятись. Хотілося стрибати з радощів. Усі — і Крафтштудт, і Больц, і Дейніс, і лікар, — здавалися хорошими, доброзичливими людьми. І ось у цей момент зусиллям волі я примусив себе схлипувати й голосно сякатися. Ридав я препогано, але досить переконливо, щоб викликати чергові коментарі лікаря: