2001: Космічна одіссея
- Автор: Кларк Артур Чарльз
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1658-7
- Переводчик: Вікторія Зенгва
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «2001: Космічна одіссея». Краткое содержание книги:
— Без коментарів, — похитав головою Флойд.
— А як щодо карантину? — поцікавився інший репортер. — Скільки він іще триватиме?
— Я не можу вам цього сказати.
— Докторе Флойд, — настирливо звернулася до нього маленька, але рішуча леді з преси, — яке ви можете дати пояснення цьому раптовому блокуванню зв’язку з Місяцем? Це якось пов’язано з політичною ситуацією?
— Якою ще політичною ситуацією? — роздратовано запитав доктор Флойд.
Серед репортерів прокотився сміх, хтось із них гукнув «Щасливої дороги, докторе!», коли він пройшов у зону, неприступну переслідувачам.
Наскільки він пам’ятав, зараз у країні не було жодних «політичних ситуацій», лише постійна криза. Із 1970-го року світ потерпав від двох проблем, які за іронією долі заперечували одна одну.
Хоч контроль за народжуваністю був тепер дешевий, надійний і дозволений усіма основними релігіями, людство запізнилося: населення Землі наразі становило шість мільярдів, третина з них китайці. У деяких авторитарних суспільствах закон дозволяв мати кожній родині не більше як двох дітей, але простежити за виконанням цього припису було важко. Як вислід, усі країни потерпали від браку їжі, навіть у Сполучених Штатах траплялися дні без м’яса, повсюдний голод передбачали в найближчі п’ятнадцять років, попри героїчні спроби вирощувати їжу в морі та розробляти синтетичне харчування.
Незважаючи нате, що міжнародне координування зусиль у боротьбі з голодом було конче потрібне, протистоянь між країнами виникало не менше, ніж раніше.
За мільйони років людська раса не втратила своїх агресивних інстинктів, символічні знаки, зрозумілі лише професійним політикам, показували: тридцять вісім ядерних держав спостерігають одна за одною з войовничою готовністю. Усі гуртом вони мали достатній мегатоннаж, щоб зруйнувати всю поверхню земної кори. І хоч, на диво, досі ніхто ще не застосовував атомної зброї, так не могло тривати вічно.
А тепер із незрозумілих причин китайці почали продавати меншим країнам повний ядерний потенціал із п’ятдесяти боєголовок і з системою доставки. Ціна дорівнює лише 200,000,000 доларів, і найпростіші умови покупки.
Деякі експерти вважали, що, можливо, китайці просто намагаються зміцнити свою розхитану економіку, переводячи застарілі бойові системи в готівку. Проте існував й інший погляд: вони вигадали таку зброю, що не потребували іграшок на кшталт ядерних боєголовок. Ходили чутки про радіогіпноз за допомогою супутника, віруси примусу й шантаж штучними хворобами, від яких мали ліки лише самі китайці. Усі ці милі припущення являли собою, звичайно, пропаганду або чисту фантазію, але й повністю заперечити їх також ніхто не міг. Отже, щоразу, коли доктор Флойд відлітав із Землі, він не знав, чи буде хоч куди повертатися.
Коли єдиний пасажир зайшов у салон, його вітала стюардеса: «Доброго ранку, докторе Флойд. Я місс Сіммонс, від імені капітана Тайнеса й другого пілота Балларда я рада вітати вас на борту».
— Дякую, — відповів Флойд, усміхаючись, а сам подумав, чому всі стюардеси на космічних кораблях мають такі механічні голоси.
— Вирушаємо через п’ять хвилин, — вела далі стюардеса, жестом запрошуючи його в порожній салон для двадцяти пасажирів. — Ви можете обрати будь-яке місце, але капітан Тайнес радить вам сісти ліворуч біля вікна, якщо ви хочете спостерігати за процесом зльоту й посадки.
— Я так і вчиню, — відповів доктор Флойд, прямуючи до нарадженого місця.
Стюардеса ще трохи пометушилася біля нього, а потім рушила до своєї кабінки в кінці салону.
Флойд сів на сидіння, закріпив паски безпеки навколо талії й плечей та пристебнув портфель на сусіднє місце. За мить із м’яким клацанням увімкнувся гучномовець.
— Доброго ранку, — пролунав голос міс Сіммонс, — вас вітає спеціальний рейс № 3 з Кеннеді до Космічної станції-1.
Очевидно, стюардеса збиралася виконати для свого єдиного пасажира всю звичну промову перед зльотом, і Флойд не зміг стримати усміху, коли вона невблаганно заговорила:
— Наш рейс триватиме п’ятдесят п’ять хвилин. Максимальне прискорення — два же, ми будемо в стані невагомості тридцять хвилин. Будь ласка, не залишайте свої місця доти, доки не увімкнуться сигнальні вогні.
Флойд обернувся й гукнув через плече:
— Дякую!
Йому відповіли трохи збентеженою, але чарівною усмішкою.