Вона
- Автор: Кичка Марина
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Вона». Краткое содержание книги:
— Дурненьке хлоп’я, яке ж дурненьке хлоп’я))), — вона зареготала. — Твоя слабкість тебе згубила. Ахахахаха)))!
І вже за мить дівчина, що сиділа на дереві зблідла, її риси стали неприємними, моторошними. Це вже не було мила дівча, це було щось страшне. Сіре обличчя, різкі риси, кістки ніби хотіли прорвати шкіру. Порожнеча в очах, — це була насправді страшна істота, а не людина. Вона поглянула прямо на Марі. І Марі відразу відчула себе, тільки себе. Та істота поглянула так, ніби її звеселяло, що за цим спостерігали, але нічого вдіяти не могли. Вона посміхнулась, дивлячись прямо в очі Марі.
Сон, це просто сон, подумала розплющивши очі Марі.
А через декілька днів в сусідньому містечку знайшли мертвого хлопця в лісі. Вирішили, що це самогубство.
Розділ 8
Лихо
Марі поглянула на ліс, який вже починала огортати темрява. І промовила сама до себе: «Ну чому це завжди має відбуватись вночі, а не вдень, коли світить сонечко? Ніби мені й без того не вистачає проблем, так давайте все покриємо непроглядною темрявою!» Марі попрямувала до лісу. Здавалось, це був звичайнісінький ліс, яких у нас тисячі. Але Марі чудово відчувала, що це не так. У ньому приховано багато таємниць. І там де інші бачили дерева, гілки і кущі, Марі бачила невидимий живий світ. Та в неї не було часу звертати на це уваги. Тому вона рушила вперед. Марі пробиралась у самий глиб лісу. Ліс ставав все густішим і все більш непролазнішим: відстань між деревами зменшувалась, а світло від місяця й зірок вже майже не долинало до землі. У цій темряві потрібно було максимально зосереджуватись, адже, мабуть, ліс вже знав, що вона тут і не був цьому радий. Марі те й робила, що відкидала гілки, які навмисне не давали їй пройти і хотіли подряпати. Рухатись було все важче, у гущавині кущів вона постійно спотикалась і натрапляла на старі пеньки й колоди. Очі трохи пристосувались до цілковитої темряви, і Марі вже рухалась більш-менш впевнено, на скільки це було можливим. Повертатись вона не збиралась. Марі знала, що вона шукає.
У кожному лісі є закинуті хатинки лісників. Про які зазвичай забувають навіть місцеві. Або прагнуть забути, бо вони їм уявляються моторошними. І не дама. Марі завжди вражало, як люди люблять не помічати нічого навколо себе, якщо їх це не стосується. Кожного року в цьому лісі хтось зникає, кожного року, але ніхто нічого навіть робити із цим не хоче. Краще знайти сотню виправдань, аніж відкрити для себе те, чого раніше не розумів. Можна все скинути на нещасний випадок, на диких звірів, на людську недбалість і дурість. Але жодна людина не сказала б, що тут діється щось дивне, щось надприродне. Так усім легше.