595 днів совєтським вязнем

— Да, Ватікан маленькое гасударство, но всьо такі гасударство, і ми должни с нім счітатьса. (Так, Ватикан мала держава, але все таки держава — і ми мусимо з ним рахуватися).

Таку саму фразу від слідчого почув я кілька місяців пізніше в Москві.

Я хотів саме заговорити до Грабського, бо нас залишили були на хвилину без конвоїра, коли в мою кімнату введено молодого типа, який з місця вступив зі мною в балачку. Він бідкався, що попався в руки НКВД (Народного Комісаріяту Внутренніх Дел, себто тої самої страшної большевицької поліції, яка спершу називалася Чека, потім ҐПУ), і його доля, мовляв, трагічна. Коли я спитав, чому, він з розпукою в голосі став оповідати, що йому закидають співпрацю з польською розвідкою. На дальший запит, як же ж воно було насправді, мій співрозмовець, пробуючи викликати співчуття до себе, розповідав жалісливо, як то він. молодий український соціяліст, не маючи засобів до життя і потрібного життєвого досвіду, иступив до праці в польській розвідці на протибольшевицькому відтинку. Тепер, казав він, НКВД дістало списки всіх польських розвідчиків, на яких є і його прізвище, тому для нього мабуть не буде пощади.

Я думав увесь час, чи це не провокатор, підісланий до мене на те, щоб, малюючи переді мною своє трагічне положення, витягнути від мене якесь слово співчуття, а може й одобрения для його протибольшевицької роботи. Він видався мені підозрілим не тільки тому, що говорив зі мною, зовсім чужою собі людиною, надто отверто і «признався» до свого шпіонського ремесла проти большевиків, у руках яких він був, але й тому, що намагався конче розжалобити мене своєю долею і дістати якусь оцінку його праці. До того видалось мені, що нашу розмову хтось невидний обсервує. Тож коли той тип оповів мені всю свою «історію» і спитав, що я думаю про його справу та чи раджу йому признаватися до шпіонської роботи, чи від неї відпекуватися, я вже не мав найменшого сумніву, що це нікчемний большевицький провокатор — найпідліший витвір людства, яке то означення на цього типу людей вичитав я колись в одному з творів польського письменника Станіслава Жеромського. Розуміється, я не дав провокаторові ніякої поради, перервав після того розмову та обернувся до нього плечима. Незабаром провокатора від мене забрали