Прозріння

Комісар подивився на годинник, ще було не пізно, надто рано, щоб обідати, крім того, він зовсім не відчував апетиту, сухі грінки з маслом та кавою досі нагадували про себе в його шлунку. Він узяв таксі й наказав відвезти себе до саду, де в понеділок зустрівся з дружиною лікаря, бо якщо й прийшла в голову якась думка, то зовсім не обов’язково неухильно дотримуватися її. Він не мав наміру повертатися в сад, але ось ми бачимо його тут. Він хотів пройтися пішки, як комісар поліції, що спокійно робить свій обхід, побачити, скільки народу сюди напливло, й, може, навіть обмінятися кількома професійними зауваженнями з агентами-спостерігачами. Він перетнув сад, на мить зупинився, щоб подивитися на жінку з порожнім глеком, Залишили мене тут, здавалося, говорила вона, і сьогодні я потрібна лише для того, щоб дивитися на ці застояні води, минула ціла епоха, відтоді як камінь, із якого мене витесали, був білим, і з цього глека вдень і вночі струменів безперервний потік води, мені ніколи не казали, звідки витікає вся ця вода, я стояла тут лише для того, щоб нахиляти глек, а тепер із нього не витікає жодна крапля води, й мені також ніколи ніхто не скаже, чому припинився цей потік. Комісар промурмотів, Це як життя, моя дочко, воно починається невідомо навіщо й закінчується невідомо чому. Він намочив кінчики пальців правої руки й підніс їх до рота. Він не думав, що його жест може мати якесь значення, але той, хто подивився 6 на нього збоку, заприсягся б, що він вирішив випити цієї води, яка не була чистою, зеленого від багнюки, з вазою на дні водойми, брудної, як життя. Годинник пересував свої стрілки повільно, він мав час посидіти тут у затінку, але не сів. Повторив шлях, який пройшов тут із дружиною лікаря, звернув у її вулицю, видовище змінилося тут цілком, тепер тут важко було пропхатися, тут тепер стояли не маленькі групи людей, а величезна юрба, яка перегородила шлях автомобілям, здавалося, всі жителі ближніх кварталів покинули свої домівки, щоб побачити чиюсь появу, про яку було заздалегідь оголошено. Комісар покликав двох агентів у під’їзд одного з будинків і запитав, чи відбулося щось нове під час його відсутності. Вони сказали йому, що нічого не відбулося, що ніхто з будинку не вийшов, що віконниці були зачинені, і повідомили, що дві незнайомі особи, чоловік і жінка, піднялися на четвертий поверх і запитали, чи тим, хто в домі, не треба чогось, але з квартири відповіли, що їм нічого не треба, й подякували за турботу, Більше нічого, запитав комісар, Наскільки нам відомо, більш нічого, відповів один з агентів, написати звіт буде легко. Він сказав це вчасно, щоб підрізати крила комісаровій уяві, яка вже погнала його сходами нагору, де він натиснув би на кнопку дзвінка, назвався, Це я, увійшов і розповів про останні події, про листи, які він написав, про розмову з головним редактором газети, а тоді дружина лікаря сказала б йому, Пообідайте з нами, й він би з ними пообідав, і світ залишився б у мирі. Атож, у мирі, й агенти написали б у своєму звіті, 3 нами був комісар, який піднявся на четвертий поверх, а через годину спустився звідти, він нічого нам не розповів, що там відбувалося, але в нас склалося враження, що він там обідав. Але комісар пішов поїсти в інше місце, він їв мало й не звернув найменшої уваги на страву, яку поставили перед ним, о третій годині він знову був у саду й дивився на статую жінки, що нахилилася з глеком, схожа на людину, що чекає чуда, коли вода потече знову. О пів на четверту він піднявся з лави, на якій сидів, і пішки пішов у редакцію газети. Він мав досить часу й не мав потреби брати таксі, в якому, зовсім того не бажаючи, не зміг би опертися спокусі подивитися в дзеркальце заднього виду, того, що він знав про свою душу, було йому досить, і він не був певен, що не побачить у дзеркальці чогось такого, що йому буде зовсім не до вподоби. Ще не було чверті на п’яту, коли він увійшов до редакції. Секретарка вже була в приймальні, Пан директор чекає вас, сказала вона. Вона не додала пане Провіденціал, можливо, їй сказали, що прізвище відвідувача не таке, й тепер вона почувалася ображеною, що її так одурили, хай і неумисне. Вони пройшли тим самим коридором, але цього разу дійшли до самого його кінця, там повернули праворуч, і на других дверях комісар побачив напис Дирекція. Секретарка делікатно постукала у двері, і зсередини відповіли, Заходьте. Вона увійшла першою і притримала двері, щоб пропустити комісара. Дякую, більше ми вас не потребуємо, сказав головний редактор секретарці, яка відразу вийшла. Дякую, що ви погодилися поговорити зі мною, пане директор, почав комісар, Я відверто признаюся вам, що бачу великі труднощі з ефективним поширенням того матеріалу, про який розповів мені пан головний редактор, проте, думаю, не варт говорити, що я з великою цікавістю готовий ознайомитися з його повним текстом, Ось в�