Король стрільців

Члени Президії Таборової Ради заклопотано переглянулись між собою, а пан секретар мимохіть аж зазирнув до паперів, неначе хотів упевнитись, чи не стоїть там що-небудь запротоколоване про існування демократії в межах табору.

— Щодо справедливости, то воно важко сказати, — зніяковіло посміхнувся пан голова. — А відносно демократії, то моя особиста гадка така, що в нас, українців, ніколи її не і бракувало, а вже хіба тепер…

— А я вам кажу, що тепер її нема! — врізав, гей циркуляркою, пан Онисько Макогін. — Пане голово, або знаєте що? Хай буде по-вашому! Ви кажете — є демократія? Гаразд! Так тоді коли вона є і кожний має рівне право, то чому ми не мали б права застрайкувати? Та ж це не жадна таємниця, бо і радіо про це трубить та й ґазети пишуть, що всюди там, де є демократія, зараз вибухають страйки! Ось в Америці, чуємо, стільки і стільки сотень-тисяч начхало на роботу, в Англії — стільки, в Італії — стільки… А ми ж, українці, хіба від кого, від мачухи? А доки-то нам томитись під ярмом диктатури? А чому то нам не покористуватись демократичними свободами? От і зваживши це все разом докупи, зібралися наші хлопці з Лісорубної бригади на такий мітинґ, порадились, поміркували, позносили все начиння до комірчини в ІІІ-ому бльоці, замкнули ввесь крам на колодку, а самі розійшлися хто куди: хто на сонце обсмалюватись, хто на річку і риболовити, а ми, яко члени комітету, постелили собі за кухонним бльоком коца на мураві та й засіли до фербелиці. Власне, прийшло мені було три «пси», і я готовився зробити «гоп на банк», аж тут, бачу, чвалає трапака присутній ось між нами пан Гриць Чуперчук та й гукає: — Страйколоми! Страйколоми!

Що ж, три «пси» було в мене на руці, це правда, та раз виникло таке загрозливе положення для загальної справи — годі, нема ради!.. Хлопці, — кажу, — я беру банк до кишені, а ви всі бігом за мною! Під третій бльок!

А там, на подвір’ї, перед третім бльоком — ой-ой-ой!.. Що не твориться!.. Безголов’я, анархія! А там — не страйколоми, а страйколомихи… Назліталося бабства, як гайвороння, з усіх бльоків, з усього табору, і пані, і пів-пані, і панни, і пів-панни, а то й доріст… Виломили, очевидно, двері, повитягали інвентар, і — розбивають страйк! Одні вхопились за пили, інші за сокири, шкільний доріст рубанці на купки складає, а гармидер підняли, аж вуха лопають! Приглядаюся зблизька, а всією отою страйколомною контрреволюцією командує… а хто ж би, як не моя Параска?..

Ну, ми, як відповідний чинник і члени комітету, постановили тую самоволю в зародку здушити.

— Ей, пані — кажемо, — та й ще громадянки! Ми, то, значить, яко Страйковий комітет, наказуємо вам негайно припинити анархію, відложити на бік інвентар і спокійно розійтися по бараках!

Ой-ой!.. Як ми таке сказали, то так, гей би осине гніздо патиком зрушили або гадюче кубло роздражнили! Як заворушиться жіноцтво — верещить, біситься, дуріє! А моя шлюбна жінка, довго не розмишляє та просто з сокирою до мене пре.