Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
Згодом, коли посутеніло, вона запалила гасову лампу. Сьогодні вогник каганця не навіював смутку, а сповнював радісним очікуванням, ледь освітлюючи стіну. Чепуруля підняла догори держак мітли з силуетами родини Мумі-тролів у човні, і їхні тіні з’явилися на шпалерах. Тепер треба було почепити ще простирадло, що правитиме за білий екран, по якому герої вистави попливуть у море…
— Відчини! — заволав під дверима вітальні Дядько-панько.
— Ще зарано, — сказала Чепуруля, прочинивши двері на маленьку шпаринку.
— Я у важливій справі, — зашепотів Дядько-панько. — Пращура також запрошено. Поклади запрошення йому до одежної шафи! А ось це постав на почесному місці, — з тими словами Дядько-панько простягнув їй мокрий букет, обгорнений листям та мохом.
Чепуруля, наморщивши носа, поглянула на зів’ялі рослинки.
— Жодних бактерій у моїй кухні не буде! — відрізала вона.
— Але ж це кленове листя! Я вимив його в струмку, — заперечив Дядько-панько.
— Бактерії люблять воду, — не поступалася Чепуруля. — До речі, ви випили свої ліки?
— Невже ти й справді думаєш, що на святі ще й ліки потрібні? — зневажливо пирхнув Дядько-панько. — А знаєш, що трапилося? Я знову погубив усі свої окуляри!
— Вітаю! — сухо проскрипіла Чепуруля. — Пропоную одразу віднести букет до одежної шафи. Так ввічливіше…
І вона, ледь грюкнувши, зачинила за собою двері.
18
І ось ліхтарики засвітилися — червоні, жовті, зелені. Вони м’яко віддзеркалювалися у чорних віконних шибках. До кухні почали заходити гості, статечно віталися одні з одними й сідали до столу. Тільки Гемуль не сідав, стояв позаду свого стільця.
— Ця вечірка присвячується родині Мумі-тролів, — урочисто проголосив він. — Я хочу розпочати її віршем, якого я написав задля цієї надзвичайної нагоди й присвятив Мумі-татові.
Гемуль вийняв папірця й почав голосно читати. Він був дуже зворушений.
Усі заплескали в долоні.
— «Скласти своє поважання», — мрійно повторив Дядько-панько. — Як гарно! Так говорили у часи мого дитинства.
— Хвилиночку уваги! — закликав усіх Гемуль. — Аплодувати слід не мені. Я б хотів, щоб ми півхвилиною мовчання віддали честь родині Мумі-тролів. Ми споживаємо їхню їжу чи, радше кажучи, рештки їхніх запасів, ми гуляємо під їхніми деревами, ми живемо у створеній ними атмосфері порозуміння, приязні та життєрадісності. Отже, хвилина мовчання!
— Ти казав — півхвилини, — пробурмотів стиха Дядько-панько і почав лічити секунди.
Усі встали з-за столу й піднесли угору свої келихи — то була урочиста мить.
— Двадцять чотири, двадцять п’ять, двадцять шість, — лічив Дядько-панько.
За день у нього трохи стомилися ноги. То мали б бути його секунди, бо ж це його свято, а зовсім не родини Мумі-тролів. У них же не боліли животи… А ще він був невдоволений спізненням пращура.
Доки гості хвилиною мовчання віддавали честь родині Мумі-тролів, десь з-під кухонних сходів долинуло дивне гупання. Здавалося, ніби хтось крався попри стіну будинку. Чепуруля кинула швидкий погляд на двері — засув на місці. Вона зустрілася поглядом з мудриком. Обоє задерли носики, мовчки принюхуючись.
— Будьмо! — вигукнув Гемуль. — За міцну дружбу!
Гості випили із келишків, найменших та найвитонченіших, які знайшлися у домі, на тонких ніжках, оздоблені на краях. Тепер можна було сідати до столу.
— А зараз, — вів далі вечір Гемуль, — програму продовжить найнепомітніший з нас. Хіба несправедливо, щоб останній з-поміж усіх виступив першим, як гадаєте? Прошу до слова мудрика Лавку!