Що впало, те пропало

— Не знаю, що вам там наговорила Тіна, але їй немає про що хвилюватися.

— Якщо те, що вона мені розповіла, правда, то їй варто хвилюватися. — Ходжес посміхається Піту своєю найщирішою посмішкою. — Облиш, Піте, я тебе не буду викрадати. Присягаюся.

Піт неохоче киває. Коли підходять до «Пріуса», хлопець зупиняється, наче прикипів. Він дивиться на жовту картку на приладовій панелі.

— Були поліцейським або все ще поліцейський?

— Був, — відповідає Ходжес. — А ця картка… Вважай, що це сувенір. Іноді може стати в нагоді. Я не служу й отримую пенсію вже п’ять років. Сідай у машину, поговоримо. Я тут як твій друг. Якщо ми тут ще трохи постоїмо, я почну плавитися.

— А якщо не сяду?

Ходжес знизує плечима.

— Значить, підеш собі далі.

— Добре, але тільки на хвилину, — говорить Піт. — Сьогодні я додому йду пішки, щоб в аптеку зайти за ліками для батька. Він приймає Віокс. У нього кілька років тому була травма.

Ходжес киває.

— Знаю. Міський Центр. Я розслідував цю справу.

— Так?

— Так.

Піт відчиняє дверцята з пасажирського боку й сідає в «Пріус». Сідаючи в машину до незнайомої людини, він не нервується. Він обережний й уважний, але не нервується. Ходжес, який за роки служби допитував, напевно, тисяч із десять свідків і підозрюваних, упевнений, що хлопчик прийняв рішення, хоч і не знає, яке саме: усе розповісти або залишити при собі. Як би там не було, незабаром це стане зрозуміло.

Він обходить машину й сідає за кермо. Піт спокійний, але, коли Ходжес заводить двигун, напружується й хапається за ручку.

— Розслабся, я тільки хочу ввімкнути кондиціонер. Якщо ти не помітив, зараз жахлива спека. Особливо для цього місяця. Напевно, глобальне по…

— Давайте не будемо про це, щоб я встиг купити батькові ліки й пішов додому. Що вам розповіла сестра? Ви ж знаєте, що їй лише тринадцять? Я дуже її люблю, але мама завжди називала її Тіна Королева Драми. — І потім, ніби це все пояснює: — Вони з подружкою Еллен дивляться кожну серію «Чарівних ошуканок»[116].

Добре, отже, початкове рішення — не говорити. Не дивно. Значить, треба його змусити передумати.

— Розкажи мені про готівкові гроші, які надходили поштою, Піте.

Ніякого внутрішнього напруження, по його обличчю навіть тінь не ковзнула. «Він знав, що розмова піде про це, — думає Ходжес. — Здогадався, як тільки я згадав ім’я його сестри. Може, навіть вона сама його попередила. Тіна могла передумати й надіслати йому смс».

— Ви маєте на увазі загадкову готівку? — говорить Піт. — Ми це так називаємо.

— Так, про це я й кажу.

— Вона почала надходити десь роки чотири тому, приблизно. Мені тоді було стільки, скільки зараз Тіні. Приблизно раз на місяць на ім’я батька приходив конверт. Ніяких листів не було, лише гроші.