Твори у 12 томах. Том 04

Піднявшися трохи вгору на щаблях суспільної драбини, розповідав Ернест, він уперше зітнувся з представниками панівного класу, зайшов у стосунки з людьми, що посідали високе становище. Там його чекало прикре розчарування, і це розчаруваня він описував у виразах, не дуже приємних для слухачів. Його вразила нікчемність цих людей, беззмістовність і пустота їхнього життя. Він просто розгубився з подиву, побачивши, який егоїзм панує серед них.

Та ще більше його вразила цілковита відсутність духовного життя. Після знайомства з революціонерами він жахнувся розумової обмеженості панівного класу. Він скоро переконався, що все це панство, — як жінки, так і чоловіки, — грубі матеріалісти, попри всі їхні пишні церкви та добре плачених проповідників. Звісно, на язиці в них

Були високі ідеали та шляхетна мораль, але в житті їхньому панував грубий матеріалізм. Вони були позбавлені й справжньої моральності — такої, наприклад, яка колись була ідеалом християнства.

— Я бачив людей, — казав Ернест, — що в палких промовах проклинали війну ім’ям Христовим і водночас роздавали зброю пінкертонам{39}, щоб розстрілювати страйкарів на їхніх фабриках. Я бачив людей, що обурювалися проти жорстокості боксу, а самі продавали фальшовані харчові продукти, від яких щороку вмирало більше дітей, ніж загинуло від рук кривавого Ірода.

Ось елегантний аристократ, фіктивний директор фірми й слухняне знаряддя корпорацій, крізь пальці дивиться, як його фірма грабує вдів та сиріт. Ось другий джентльмен, колекціонер рідкісних видань і меценат, підплачує тупорилого, вузьколобого боса місцевої муніципальної машини. Ось видавець газети, що публікує рекламу патентованих ліків{40}. Він назвав мене підлим демагогом, коли я спробував надрукувати в його газеті правду про цю патентовану отруту. Ось оцей добродій, що вміє вельми розумно й серйозно розважати про красу ідеалізму та благість божу — і воднораз безсоромно дурить своїх компаньйонів. Ось іще один, опора церкви, він щедро жертвує на місіонерство — і водночас примушує працювати продавщиць у своїх магазинах по десять годин на день за мізерну платню і тим самим штовхає їх на шлях проституції. Ось філантроп, що дає гроші на відкриття нових кафедр в університетах і будує розкішні церкви, а в той же час заради доларів і центів криво свідчить на суді. Ось залізничний магнат, що, забуваючи про свою честь громадянина, джентльмена і християнина, по-шахрайському знижує залізничний тариф для одних клієнтів і підвищує для інших. Ось шановний сенатор, що насправді є слухняним знаряддям, маріонеткою в руках невихованого й неосвіченого боса політичної машини{41}, як і оцей губернатор або отой член Найвищого суду. Усі вони їздять із безплатними квитками; отже, тому спритному капіталістові, власникові залізниці, належить уся політична машина разом із босом.