Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Щодо Гермеса, то він був страшенно задоволений усім цим розголосом. Адже торговець, не виклавши й щербатого су, мав тепер славу і прибуток. У його крамниці не переводилися відвідувачі. Крім «Дівчинки в жовтому», яка красувалась у вітрині й перед якою не переставали купчитися на тротуарі люди, в самій галереї було виставлено ще одного Лецвіта, до речі, намертво закріпленого на карнизі. Але добірне товариство й вершки паризького чорного ринку мали доступ до Гермесового помешкання, де він демонстрував свою колекцію Лецвітових полотен. Замість чаю його дружина пропонувала гостям скуштувати котрийсь із портретів чи пейзажів. І не переставали вихваляти Гермеса. А той пишався славою першовідкривача. Газети називали його Волларом[57] наших днів, стверджували, нібито він брав участь у русі Опору, а що торговець того не заперечував, то його нагородили якимсь там хрестом. Тим часом небачений бум довкола Лецвітових картин тривав. Ціни зростали невпинно, на мільйон за тиждень, ходили чутки про те, що найкращі картини зрештою коштуватимуть по сотні мільйонів. Це справило враження на біржові кола в Америці, і становище франка на зарубіжних ринках зміцнилося. У парламенті голова кабінету міністрів двічі на день співав гімни величі Франції. На його заклик парламент з великим піднесенням і цілком одностайно проголосував за те, щоб дві Лецвітові картини придбала держава. Їх виставили в Луврі, і туди негайно ринув потік людей. Доглядачі — доти вони ще не бачили такого натовпу — зовсім порозгублювалися. Щільно притиснуті одне до одного, відвідувачі понабивалися в усі зали й тупцяли на місці, чекаючи своєї черги помилуватися Лецвітовими картинами. І хоч би хто тобі оком кинув на «Джоконду»! Роздратовані тим, що доведеться годинами стояти в черзі, згоряючи від нетерплячки, люди наступали одне одному на ноги, лаялись, штовхалися. Доходило вже до бійок. А якось відвідувачі навіть заходилися битись полотнами Рембрандта, Рафаеля, Фрагонара й Давіда.

Та газети кричали не лише про поживні картини періоду розквіту в Лецвіта. Значно зросла вже ціна й на картини попереднього періоду, який дістав назву «жокейського». Жодна з них не коштувала дешевше від семисот тисяч франків. Але потім стало відомо, що й вони мають певні поживні властивості і що подивитись годину на таку картину — це як випити чашку молока. В усякому разі, теж неабищо. Згодом було виявлено картини проміжного періоду, які, так би мовити, пропонували стіл скромний, але також поживний. Серед населення Парижа й великих міст уже з’являлися ознаки деякої нервозності.