В сталевих грозах
- Автор: Юнгер Эрнст
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-078-8
- Переводчик: Юрко Прохасько
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «В сталевих грозах». Краткое содержание книги:
Воїн, якому під час атаки очі застилає кривавий серпанок, не може змінити своїх почуттів. Він не прагне брати когось у полон, він прагне вбивати. Він утратив з виду всяку мету й перебуває у владі могутніх первісних інстинктів. Лише тоді, коли проллється кров, з його мозку спадає пелена; він мовби прокидається з важкого сну. Тільки тоді він знову стає сучасним солдатом, спроможним виконувати нове тактичне завдання.[63]
Книга Ернста Юнґера В сталевих грозах показує, таким чином, шлях становлення молодого чоловіка у горнилі Першої світової війни, який з недосвідченого гімназиста виростає в ідеального «героя», що «брав на себе всі труднощі війни, не запитуючи про її мету і ціль»[64]. У певному сенсі його шлях можна розглядати як модель «виховного роману». Воєнний щоденник перетворюється після численних переробок на літературний твір, протагоніст якого в заданих просторових і часових рамках зазнає переконливого розвитку, здебільшого за неймовірно несприятливих, життєво небезпечних обставин, які супроводжуються картинами жахів і страхіть:
Мовби якась химера, тут ще зринає ідея роману виховання в її пізньоромантичній версії, — зауважує з цього приводу Мартін Майєр. — Проте Юнґер вже не може знайти розв'язки, яка б згармонізувала суперечність між дійсністю та замешкуваною в ній особистістю. «Життєвий світ», у якому існує піхотинець, зберігає свої загрози й пропонує нам тільки короткі втечі в розслаблення. В усьому іншому він змушує до пристосування. Останнє виражається в тому, як солдат поступово проявляє свою сутність; як «воїн», як «борець», для якого історичні горизонти стають усе віддаленішими. Останнім пристосуванням є втеча в естетичну сферу як естетику-або точніше — естетизацію жаху.[65]
Відзначений багатьма дослідниками естетизм Юнґера, «який в'ється плющем довкола варварських картин»[66], його здатність стилізувати жахливе, знаходять своє вираження не тільки в його першій книзі. Одне місце унаочнює цю тезу цілком переконливо, фокусуючи наслідок газової атаки у майже апокаліптичній картині:
Велика частина рослин зів'яла, навколо все було всіяне мертвими слимаками й кротами, а в коней зв'язкових вершників, що стояли в Монші, з морд та очей текла мутна рідина. Розсіяні скрізь патрони й осколки снарядів укрилися шляхетною зеленою патиною.[67]
Це вельми пластична сцена надзвичайної виразності, яку можна було б зустріти у сюрреалістичному маренні чи у фільмі Луїса Бунюеля. Вона немовби фіксується зовсім байдужою камерою, і при цьому «суб'єкт є радше спостерігачем процесів, які відбуваються у начебто геть безлюдному просторі й оцінюються винятково з естетичного погляду»[68]. Не в останню чергу цей естетизм спричинений його «завжди точною, але при цьому так само й холодною, позбавленою чуттєвості мовою»[69]. У певному сенсі його стиль схожий з мистецтвом гравюри сухою голкою — таким же чітким, точним і тверезим.
Тема Першої світової війни багато років не відпускала Юнґера, вона знову й знову поверталася до нього. У 1922 р. з'явився його есей Боротьба як внутрішнє переживання (Der Kampf als inneres Erlebnis) — «трактат, який віталістично намагався виснувати, але разом з тим і обґрунтувати душевний стан воїна в боротьбі»[70]. У 1925 р. він публікує репортаж Лісочок 125. Хроніка окопних боїв 1918 (Das Wäldchen 125. Eine Chronik aus den Grabenkämpfen) та Вогонь і кров (Feuer und Blut) — «невеличкий фрагмент» з описом битви біля Ам'єна в 1918 р. Тут він зображує «реальність сучасної матеріальної битви аж до відчуттів і напівсвідомих дій солдата й героїзує війну як один зі станів, які підносять людську цінність прийдешнього світу, що визначається Війною і воїном (Krieg und Krieger)»[71] (заголовок упорядкованої Юнґером збірки багатьох авторів, 1930). Обидва твори інтенсифікують і поглиблюють описи воєнних подій за допомогою т. зв. «мікроскопічного» бачення, до якого Юнґер частково вдавався вже у Сталевих грозах. Цією воєнною антологією він висловив своє екзистенційне кредо, яке відтоді супроводжувало його впродовж цілого життя. Так, наприклад, в есеї Боротьба як внутрішнє переживання читаємо:
63
Emst Jünger. In Stahlgewittern. Historisch-kritische Ausgabe, S. 536–538.
64
Gerda Liebchen. Ernst Jünger. Seine literarischen Arbeiten in den zwanziger Jahren. Eine Untersuchung zur gesellschaftlichen Funktion von Literatur. — Bonn: Bouvier Verlag Herbert Grundmann, 1977, S. 24.
65
Martin Meyer. Ernst Jünger. — München; Wien: Carl Hanser Verlag 1990, S. 25.
66
Franz Baumer. Ernst Jünger. — Berlin: Colloquium Verlag 1967, S. 58 [Köpfe des XX Jahrhunderts].
67
Ernst Jünger. In Stahlgewittern. Historisch-kritische Ausgabe, S. 189–191.
68
Wilhelm Krull. Im Foyer des Todes. Zu Ernst Jüngers «In Stahlgewittern» und anderen Texten über den Ersten Weltkrieg. In: Text + Kritik: Ernst Jünger. Heft 105/106, Januar 1990, S. 30.
69
Franz Baumer, 72.
70
Heinz Ludwig Arnold. Krieger, Waldgänger, Anarch. Versuch über Ernst Jünger. — Göttingen: Wallstein 1990, S. 14.
71
Franz Lennartz, S. 860.