Син Сонця — Фаетон
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-31-2
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Син Сонця — Фаетон». Краткое содержание книги:
Ці та інші важливі питання людського буття розглядає автор на сторінках науково-фантастичного роману, в основі якого — доля загиблої планети Сонячної системи, що містилася між орбітами Марса та Юпітера.
Шість видів випромінювань — від радіохвиль до гамма-променів. Це і є шість вимірів світу…
І кожен із цих вимірів творить корпускули, — творить сам із себе, завихрюючись у променевому вирі. Жодна корпускула не виступає у чистому вигляді — через те ми маємо якісну нескінченність у речовинному світі. Але це не якісна нескінченність матерії! Бо вимірів завжди лишається тільки шість. І сьома корпускула…
Для кожного із вимірів існують межі видимого й невидимого, — і саме на цьому заснована здатність до життя у всіх вимірах світу. Через те ми бачимо не світ у цілому, а тільки власний вимір…
Шако бачив світ у радіопроменях. Тут було таке багатство барв, відтінків і напівтонів, що цей світ справедливо називали сьомим небом.
А Лоча і Микола жили на четвертому небі — в тому променевому спектрі, який ми називаємо видимим. Та він видимий тільки для нас, Шако його бачив за допомогою приладів.
Що ж сталося на Фаетоні? Як урятувалась Лоча?..
Фаетон загинув не одразу. Його уламки розпадались поволі. Це тільки посилювало трагічність його загибелі.
Його надра відразу ж затопила вогняна лава. Загинули майже всі скотарі, а також багато людей на Материку Свободи. В деяких містах люди пережили титанічні струси і ждали своєї смерті в страшних умовах. Вони благали смерті як визволення. І смерть приходила, бо вибухи знов потрясали поверхню і великі уламки розпадались далі, втрачаючи атмосферу. Мабуть, у реакцію вступив водень крижаних океанів…
Не одразу загинув і Палац Єдиного. Безсмертний наказав жерцям перенести непритомну Лочу в космічний корабель. Станція Чаміно вже не діяла, жерці отямились і думали тільки про власний порятунок. Вони збиралися летіти на Землю. Там було призначене весілля Єдиного. Там Лоча зійде на трон божий…
І тут над палацом з'явився корабель із Юпітера.
Пам'ять Лочі воскресла вже в кораблі. Про те, як був скараний Ташука, вона знає лише від батька…
Нелегко було їй привчити себе до думки, що крилата людина, яка її врятувала, ота постать за прозорою стіною, — це і є той, хто дав їй життя. Вона ще й зараз цього по-справжньому не відчула. І тільки голос — чуйний, лагідний голос батька — поволі відроджує в ній напівзабуте почуття, яке жило в ній з дитинства.
Чаміно загинув. Сльози котяться по щоках Лочі. Хіба можна їх виплакати? Їх стільки, скільки смертей під зорями. Треба врятувати хоч тих, хто лишився жити. Всі вони стануть крилатими — як батько. Всіх прийме Юпітер. На Юпітері три поверхи життя. І всюди воно прекрасне! І ніхто там не вмирає. Бо тіло для них — лише білковий автомат, який можна замовляти за власними уподобаннями. Так на Фаетоні замовляли одяг…
Станції переселення буде обладнано на марсіанських супутниках, які зараз будуються. Батько пересилатиме на Юпітер лише психовідповідники та генетичну програму. Цього досить. Мудрий Ну прийматиме фаетонців так, як Юпітер приймає гостей із далекої Деми.
А на Марсі зостануться ті, кому миліше життя в нашому вимірі світу. У тому вимірі, який запрограмовано природою для внутрішнього кола планет. Може, вони згодом переселяться на Землю, бо Марс — убога планета. Вона довго не проживе…
Микола слухав Лочу, і йому здавалося, що то говорить не вона. Мовби це був її двійник із Юпітера. Може, це Мі, — райдужна Мі з полум'яними бровами? Якщо на Юпітері так легко міняти фізичну оболонку, то, може, там існує мода не лише на одяг, а й на обличчя? Жінка — всюди жінка. І, може, це Мі перетворилась на Лочу? Чи, може, вони завжди були тією самою особою, — духовні посестри, що продовжували одна одну в різних вимірах світу?
Бо він зовсім не той, — світ, який Микола бачив раніше. Він був незмірно складніший. Хто побачив його не в одному вимірі, а в Субстанції, — вже нездатний задовольнятися поверхнею предметів, бо знає: та поверхня — тільки ілюзія, запрограмована природою у його відчуттях. А сама Субстанція — десь поза відчуттями, для неї немає поверхні предметів, вона проходить їх наскрізь, щоб пізнавати власні можливості — себе саму! — у всіх вимірах світу…