Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитатися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства, вони можуть завмирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, відкритих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізняються конфлікти компромісні і консенсусні (узгоджувальні) — відносини, основані на взаєморозумінні та одностайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відносин. Домовленість як принцип політичної організації суспільства — одна з універсальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народу). Першою за часом ідея угоди (пакту) передачі народом державі права встановлювати порядок висунута Томасом, а за нею сформульована відома концепція суспільного договору Жан-Жаком Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплена конституційними документами ряду країн того часу (найвідоміші з них — конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.
Особлива форма політичних відносин — відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з іншими політичними організаційно-регулятивними системами — економічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем — взаємодія, хоча вона можуть бути і опозиційною, і конфліктною. Відносини між політикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні, форми політичних відносин, які складаються в сфері економічної, культурної, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.
Відносини між політикою та іншими системами і сферами суспільства визначаються рядом загальних закономірностей:
— політичні відносини обмежуються допустимими межами, за якими між сторонами відносин виникають напружені конфлікти, що завдають шкоди таким відносинам і одній або обом їх сторонам (наприклад, уповільнення економічного зростання внаслідок надзвичайної політизації економіки — політичного диктату, застосування командно-адміністративних методів управління, занадто великого державного втручання та ін.);
— відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (наприклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обставина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економіки і економічної політики, культурної політики і політичної культури та ін.;
— двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки самими системами, але й іншими близькими сферами відносин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки пов’язані з ідеологією, культурою, наукою, правовими відносинами, і ці зв’язки можуть бути визначальними). Тому-то аналіз конкретної політики і формулювання теорії політичних відносин малопродуктивні, спрощують їх суть схеми і формули (база, надбудова, форма і зміст), виступають в певному розумінні вірними, між тим, не з’ясовують істинного змісту політичних відносин. Політичні відносини не тільки об’єднують і зближують сторони таких відносин, але й диференціюють їх. Саме тому їх сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політичних сил або суб’єктів політики, які поділяються на правих, лівих, центр, причому підстави такої диференціації звичайно бувають найрізноманітнішими. Різні сторони політичних сил проявляються в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партіями, і політичні відносини в таких ситуаціях особливо різноманітні. Є, проте, стійкі традиції, що розрізняють радикальні (праві та ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того, що вважається прогресивним або реакційним.
Політичні інститути