Мерзенна сила

— Погляньте он туди, Джейн, — озвався Деністон. — Там дерево.

— А це не опудало? — засумнівалася Джейн.

— Ні, це таки дерево. Дивіться, онде ще одне.

— Тихо! — цитьнув на них Дімбл. — Це, мабуть, і є Джейнин гайочок. Отже, ми майже прийшли.

Схил попереду полого піднімався ще ярдів двадцять, а далі обривався кудись униз, де, властиво, й горіло вогнище. Тепер вони вже цілком ясно розрізняли навколо дерева; бачили й обличчя одне одного, які засвітла видалися б, напевне, доволі блідими.

— Я піду першим, — мовив Дімбл.

— Хотіла б я тримати себе в руках так, як ви, — сказала Джейн.

— Тихо, — знову цитьнув доктор.

Вони стали повільно підніматися вгору схилом і зупинилися на самому гребені. Внизу, у невеликому видолинку, горіло чимале багаття. Все навкруги заросло кущами, а вогонь то розгорявся, то пригасав, відтак розгледіти щось довкіл було доволі важко. За вогнищем часом проглядався абияк напнутий намет із мішковини, а Деністонові здалося, наче він бачить перевернутий візок. На землі біля вогню стояв чайник — стосовно цього сумнівів не було ні в кого.

— Там хтось є? — прошепотів до Деністона Дімбл.

— Не знаю. Треба трохи зачекати.

— Дивіться! — сказала раптом Джейн. — Он туди… коли полум’я здуває вбік.

— Що там? — запитав Дімбл.

— Хіба ви його не бачите?

— Та ні.

— Здається, там якийсь чоловік.

— Ага, так-так… звичайний бродяга, — мовив Дімбл. — Тобто, маю на увазі, одяг на ньому сучасний. Який він із себе?