Єретики Дюни

Тараза дивилася на пелюстки цвіту, що падали сніжинками на тлі срібного неба ракіанського ранку. Небо світилося перламутровим сяйвом — попри всі приготування, вона не передбачала такого. Ракіс приховував багато несподіванок. Тут, на краю Дар-ес-Балятського саду на даху, панував аромат псевдопомаранчі, що пересилював усі інші запахи.

«Ніколи не вір, що знаєш до глибин будь-яке місце… чи будь-яку людину», — нагадала вона собі.

Розмова тут закінчилася, та не змовкало відлуння слів, якими вони обмінялися кілька хвилин тому. Хоча всі погодилися, що настав час діяти. Невдовзі Шіана «станцює для них черва», укотре продемонструвавши свою майстерність.

Вафф і нові представники священства мали бути співучасниками цієї «святої події». Але Тараза не сумнівалася, що ніхто з них не знає справжньої природи того, свідками чого вони мали стати. Ваффові, звичайно, набридло бути спостерігачем. Досі носився з роздратованою недовірою до всього, що чув чи бачив. Це творило дивну суміш із прихованим благоговінням, викликаним перебуванням на Ракісі. Каталізатором була, очевидно, лють через те, що правлять тут дурні.

Одраде повернулася з кімнати зустрічей і зупинилася поруч із Таразою.

— Я вкрай занепокоєна звітами з Гамму, — сказала Тараза. — Ти приносиш щось нове?

— Ні. Там, очевидно, досі панує хаос.

— Скажи мені, Дар, як гадаєш, що ми маємо зробити?

— Я постійно згадую слова Тирана, звернені до Ченоа: «Бене Ґессерит такі близькі до того, чим повинні бути, а водночас такі далекі».

Тараза вказала на відкриту пустелю за канатом музейного міста.

— Він досі там, Дар. Я певна цього. — Повернулася обличчям до Одраде. — А Шіана розмовляє з ним.

— Він так багато брехав, — промовила Одраде.

— Але не брехав, коли говорив про свою реінкарнацію. Пам’ятаєш, що він казав? «Кожна породжена мною частка носитиме замкнену в ній дрібку моєї свідомості, загублену й безпорадну — перлинку мене, що наосліп блукатиме в піску, піймана в нескінченний сон».

— Ти так багато ставиш на карту через віру в силу цього сну, — зауважила Одраде.

— Ми мусимо розкрити задум Тирана! Весь повністю!

Одраде зітхнула, але нічого не сказала.

— Ніколи не варто недооцінювати сили ідеї, — сказала Тараза. — Атріди незмінно правили як філософи. Філософія завжди небезпечна, бо сприяє творенню нових ідей.

Одраде знову промовчала.

— Черв носить це все в собі, Дар! Усі сили, приведені ним у рух, досі в ньому.

— Ти намагаєшся переконати мене чи себе, Тар?

— Я тебе караю, Дар. Як Тиран усе ще карає нас.

— За те, що ми не такі, якими повинні бути? Ах, наближається Шіана, а з нею інші.

— Мова черва, Дар. Ось важлива річ.

— Якщо ти так кажеш, Мати Настоятелько.

Тараза кинула гнівний погляд на Одраде, яка рушила вперед, щоб привітати новоприбулих. Одраде охопила тривожна похмурість.

Але присутність Шіани повернула Таразі рішучість і усвідомлення мети. Яка пильна ця маленька Шіана. Дуже добрий матеріал. Минулої ночі Шіана продемонструвала свій танець, виступаючи у великій музейній залі перед гобеленом. Екзотичний танець на тлі екзотичної тканки з меланжевого волокна, на якій зображено пустелю та червів. Дівчина здавалася частиною гобелена, постаттю, що виступила з-поміж стилізованих дюн та майстерно й детально відтворених червів, які проповзали між ними. Тараза згадала, як бронзове волосся Шіани розліталося у вируванні танцювальних рухів, погойдувалося, перетворюючись на розмиту від швидкості дугу. Бічне освітлення підкреслювало червонуваті спалахи в її волоссі. Очі мала заплющені, та на обличчі не було спокою. Збудження проявлялося у пристрасному вигині широкого рота, у роздутих ніздрях, випнутому вперед підборідді. Рухи Шіани виражали внутрішню витончену мудрість, що суперечила її юності.