Джек
- Автор: Доде Альфонс
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Омельченко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек». Краткое содержание книги:
Трагічна доля спіткала і Джека, головного героя, який у нерівному двобої з несправедливістю і самодурством намагається відстояти свою людську гідність.
Роман увійшов до золотого фонду світової літератури.
Але де? Саме це й треба було встановити.
Ось чому з самого ранку директор заводу велів привести у свій кабінет звинувачених, які й справді мали вигляд злочинців, – брудні, бліді, обшарпані, вони аж трусилися від холоду й переляку.
Завдяки своїй юності та розумному і тонкому обличчю Джек зберігав іще певну привабливість та людську гідність, незважаючи на стан свого одягу й синій пояс. Зате Белізер навівав жах: його некрасиве лице все було у синцях, які йому дісталися під час бійки; сліди його опору лишилися не лише на виваляному брудному одязі, а й на побитій і подряпаній землистій фізіономії, спотвореній стражданням через нестерпний біль набряклих ніг, адже він не скидав на ніч тісного взуття; жалюгідний, він уперто мовчав і тільки скривджено кривив свій губатий рот, чимось нагадуючи тюленя. Варто було глянути на них обох, коли вони стояли отак поруч, – і всі сходилися на тому, що учень, лагідний і соромливий хлопчик, був лише знаряддям у руках цього покидька, що занапастив його, намовивши на ганебний злочин.
Проходячи через приймальню до директорського кабінету, Джек помітив обличчя людей, які здалися йому привидами, – вони немов вийшли із кошмарного сну і, набувши плоті і крові, цілим гуртом з'явилися перед ним. Досі він був упевнений у своїй невинності і тому гордо ніс голову, незважаючи на звинувачення у тяжкому злочині, але в ту хвилину де й поділася його впевненість у собі. Човняр, який його віз до Нанта, та шинкарі із Ендре, Ла Басе-Ендра і навіть із Нанта година за годиною, крок за кроком нагадали йому про все, що відбувалося напередодні. За одну хвилину він знову пережив увесь учорашній день, і через прикрі ганебні спогади його бліде з похмілля обличчя раз у раз заливалося краскою сорому.
У директорський кабінет він зайшов принижений, похнюплений, із сльозами на очах, ладен мало не впасти навколішки і просити прощення.
У кабінеті був тільки директор, котрий сидів у великому кріслі за своїм робочим столом біля вікна, та дядько Рудик, що стояв поруч і м'яв у руках свій синій вовняний берет. Два стражники, привівши злодіїв, зупинилися біля дверей, не зводячи очей із бродячого торговця, небезпечного зловмисника, здатного на будь-який злочин. Джек, побачивши майстра, мимоволі ступив до нього з дружньо простягненою рукою як до свого друга й вірного захисника, але обличчя старого Рудика було таке суворе й смутне, що підліток за весь час допиту так і не наважився підійти до нього.
– Послухайте, Джеку, – промовив директор. – 3 огляду на ваші молоді роки, на добру оцінку вашої роботи в цеху, з поваги до ваших батьків, а особливо заради доброї репутації фірми Ендре, я одержав дозвіл не відправляти вас до Нанта, а залишити тут і затримати на декілька днів початок судового слідства. Таким чином усе, що відбувається зараз, стосується тільки вас, мене й Рудика, і тільки від вас залежить, чи буде дано справі подальший хід. Від вас вимагається лише повернути те, що у вас іще залишилося...
– Але, пане директор...
– Не перебивайте мене, ви поясните потім... повернути те, що у вас залишилося із украдених шести тисяч франків, адже не могли ви, зрештою, розтринькати шість тисяч франків за один день. Чи не так? Так от, поверніть нам усе, що у вас іще зосталося, і я вдовольнюся тим, що відішлю вас до батьків.
– Вибачте, – обізвався Белізер, несміливо витягуючи шию й намагаючись зобразити люб'язну посмішку, від чого все його широке лице побрижилось зморшками, яких, здавалось, було не менше, ніж дрібних хвиль на Луарі, коли дме східний вітер... – Вибачайте...
Директор блимнув на нього зневажливим крижаним поглядом, і бродячий торговець зніяковіло затнувся й почав чухати п'ятірнею свою розкошлану голову.
– Ви щось хотіли сказати?
– Ото біда!.. Як я бачу, справа з крадіжкою з'ясувалася, то чи не були б ви такі ласкаві побалакати тепер трохи й про мої капелюхи?
– Замовкніть, нікчемний блазню! Просто в голову не вкладається, де у вас береться зухвальство хоч словом іще обзиватися! Хоч би скільки ви прикидалися тихеньким та безневинним, нам добре відомо, що справжній злочинець – ви, без вашого намовляння ця дитина ніколи не зважилася б на злодійство.
– Ох!.. – тільки й спромігся зітхнути бідолашний Белізер, обертаючись до учня, немов закликаючи його в свідки.
Джек хотів заперечити, але не встиг: у цю хвилину заговорив дядько Рудик:
– Ваша правда, пане директор. Якраз оце лихе знайомство й погубило хлопця. Досі не було на заводі жодного учня чеснішого та стараннішого за нього. І жінка, і дочка, усі ми любили його, як рідного. Вірили йому. І треба ж було зустрітися хлопцеві з оцим покидьком.