Листя землі. Том 2

Дак який же йон був хитрющий, сей Костючок, по-вуличному, а з доносом своїм — припізнився. Як у тім анекдоті про трьох сміливців, що радянську владу гудили, а тади — наввипередки, хто першим добіжить до тої вже енкаведухи. Бо сеє усе йон уночі сочинив. уранці ж побіг у органи, з писемцем на ім'я Соломона Соломоновича Шльоми, а вже Шльоми нема і в помині, уже Шльома, Агасом до крові збитий як прихований ворог народу і член сіоністсько-фашистської підпільної організації, у камері на онучах своїх повісився. Тож прийняв його капітан Агас, невиспаний, злий, уже він на повну котушку історію з Криласом розкручував. Усе сеє мені сам Григорій Костюк розказував, Костючок по-вуличному, коли ми з ним на теплій грубці-лежанці партизанили, узимку сорок другого року. Агас лише зирнув на ту його писанину і відро води крижаної на голову Костючкові вилив: «Дорогому товаришеві Шльомі, значить… Для вас він — дорогий, а насправді виявився ворогом народу ваш Шльома. Як це розуміти?..» — «Ну, я туточки і зрозумів, що за минулу ніч повний персональний переворот у районному енкаведе стався, я ж лише знав, що тієї ночі багатьох у Мньові забрано, «чорний ворон» так і снував по вулицях. А я ночами тади не спав, на ґанку сидів, піджидав, коли і за мною приїдуть… — сеє усе сам Костючок мені розповідав. — І зрозумів я ще тої ночі: із Криласом треба поспішать, виявити, так би мовити, партійно-громадську ініціативу, бо якщо я кума свого не посаджу, то він мене по дурості своїй посадить. І тут попався — півником у борщ. Бо слід було б мені того ж дня, по обіді, просигналити, а не через ніч. Я як стояв, так і упав на коліна перед капітаном Агасом. Мовляв, не міг я цього знати, а звертався до старшого лейтенанта Шльоми як до людини посадової, осяяної авторитетом рідних органів, звертався у повній своїй відданості радянській владі і особисто товаришеві Сталіну». Агас дочитав писульку Костючкову і далєй — кривим шилом його: «То ви, виявляється, могли попередити учорашню злісну акцію сліпого негідника на мньовському майдані, а — не зробили цього. Отже, і вн — співучасник контрреволюційної змови!» Ну, тут уже Костючок геть розклеївся, наче спаралізувало його. Розпластався на підлозі, біля ніг капітана, трохи хромовики його не лиже. «Пропав, — думає, — ой пропав навіки. А що ж мої діточки без мене, а що ж моя жіночка?!» Але ще — язиком лепече: «Дорогенький товаришу капітан, мені сам секретар обкому, наш крайовий вождь товариш Маркітан руку тиснув за стаханівську мою діяльність на ниві дорожнього будівництва, і нинішній секретар райкому товариш Уснач мене добре знає і може відрекомендувать із найкращого ідейного боку…» А Костючок ще не знав не відав, то уже й Маркітан загримів, декількома днями раніше, але ще не було в газетах про арешт його, і на Уснача хлопці із енкавеес у кабінеті його уже чекали. Тут капітан Агас посміхнувся, а краще було б ніколи не бачити, як посміхається капітан, скольки годочків минуло, влада помінялася, «Кругом!» нам скомандувала, і ми повернулися та назад бадьоро покрокували, одкуль досі ішли, а я ту посмішку пам'ятаю, ой пам'ятаю. Агас посміхнувся і каже: «Бач, скільки шкідників, найманців фашизму можуть відрекомендувати вас із кращого боку…» У Костючковій голові усе вверх дном перевернулося, бо ще ж люди ці уособлювали для нього радянську владу, і простогнав він: «Дак ви мене арештовуєте?» Невідомість для нього, паралізованого страхом, уже страшнішою видавалася, аніж сам арешт. «Якщо потрібно буде, арештуємо! — твердо пообіцяв капітан. — А поки що — геть відси!» І натиснув на кнопку електричного дзвінка Агас. Дак зайшло до кабінету двоє хлопців у формі, підняли Костючка за руки, за ноги і однесли у сад, там кинувши. І сидів Костючок у саду, під тополею, біля того енкаведе, нікуди не ішов, бо ноги його ще не тримали. Аж тут вийшов із будинку капітан Агас, у готель ішов, перекусити. Костючок і мовить до нього жалібно: «Луччей тепер арештуйте, товаришу капітан, анєй щоночі мені ждати… Хоч і безневинно, але готовий я постраждати для рідної радянської влади, якщо вимагається політичним моментом…» — «Безневинних ми не арештовуємо, громадянине Костюк. — строго, але без озлості, по-батьківськи відповів на те Агас. — А ось за наклепи на органи арештувати можемо, так що притримайте язика. Бо ще не прийшов ваш час. Сокиру у руках тримати можете, не розучилися на керівній роботі?» — «Не лише сокиру, товаришу капітане, а — будь-який струмент, своїми руками, можна сказать, хату собі вибудував!» — похвалився Костючок. «То ідіть по свій струмент, організуйте доставку дощок із лісоскладу і робіть козирки над підвальними вікнами будинку районного відділу НКВС. Щоб у камери до ворогів радянської влади небо і не заглядало!» Тут Костючкові трохи сили додалося, і поплентався він навпростець, через колишній попівський, а тепер райкомівський сад додому по інструменти. А як брів йон через сад, назустріч троє міліціонерів секретаря мньовського райкому Уснача, без шкірянки, з руками за спиною, вели. Уранці, щойно з'явився на роботу, серед білого дня, можна сказать, узяли його.