Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
Що дїяло ся тими останнїми роками на лївім боцї, Київська лїтопись не каже. Маємо тільки під 1191 р. два походи Ольговичів в половецькі степи, обидва щасливі; про половецькі ж напади не маємо звісток.
Як я вже сказав, русько-половецькими справами вичерпував ся зміст полїтичного житя Поднїпровя в сих роках. Иньші полїтичні справи, як ми бачили, мали лише другорядне значіннє. В княжих відносинах було, як порівняти, дуже спокійно; по недавнїй катастрофі се були ясні й затишнї хвилї в Київі — спокій перед новою бурею. Яке б ілюзоричне не було „старійшинство” київського Сьвятослава, все ж він був таким старійшиною, бодай на Українї. Він мав певний престіж і за границями її: візантийський імператор Ісаак Анґел посватав саме перед смертию Сьвятослава його внучку Офимью Глїбовну за „царевича” — може свого сина й наступника Олексїя 22). В добрих відносинах жив Сьвятослав, здаєть ся, і з землею, не так як його батько. Принаймнї лїтопись згадує за всенароднїй пир, споряджений ним з нагоди посьвящення церкви св. Василия, де й Кияне „быша весели” 23).
Примітки
1) Іпат. с. 446.
2) Іпат. с. 450, 455.
3) Іпат. с. 456.
4) Більше в гл. VII.
5) Під сим роком стоїть його смерть в Іпат. л., і в сих роках хронольоґія її досить справна, як видно з дат 1184-5 і 1194 p. i з звісток про західно-европейські подїї 1187-1189 р., так що можна прийняти сей рік безпечно.
6) Іпат. с. 442, 444-8.
7) Іпат. с. 450-1 (1190, осїнь).
8) Іпат. с. 379-81, 383-4, 387, Лавр. 339-342, 344-5, Ніконов. І с. 241.
9) Іпат. с. 408-9, 410, 414-5, 442.
10) С. 105.
11) Іпат. с. 414, 428.
12) Іпат. с. 424-6, Лавр. с. 374-6, Слово о полку Ігоревім VIII
13) Ґеоґрафічний коментар до сього походу у Арістова О землЂ Половецкой с. 223 і далї, про самий похід Іпат. с. 423-438, Лавр. с. 376-9, Слово о полку Ігоревім.
14) Іпат. с. 440.
15) Іпат. с. 440, 444.
16) Лїтопись пише його ріжно: КунтувдЂй (найчастїйше), Кунтугдый, Котувдый.
17) Зима 1090-1 р. по лїтописи. Деталїчно перевірити дат Іпатсьтої лїтописи тут не можна, але, як я вже вгадував, її хронольоґія для сих років взагалї правильна, як видно з дат 1184 і 1194 рр. (дати половецьких походів і смерти Сьвятослава).
18) В лїтописи — 1192 р.
19) Іпат. с. 450-5.
20) Іпат. с. 455-6.
21) Іпат. с. 456.
22) Іпат. с. 457.
23) Іпат. с. 428.
СМЕРТЬ СЬВЯТОСЛАВА, РЮРИК У КИЇВІ; ІНТРИҐА ВСЕВОЛОДА СУЗДАЛЬСЬКОГО; КОНФЛЇКТ РЮРИКА З РОМАНОМ ВОЛИНСЬКИМ І ОЛЬГОВИЧАМИ. РОМАН В ГАЛИЧИНЇ; ПЛЯНИ ОЛЬГОВИЧІВ; ЗМІНИ В ПОЛЇТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ. ПОХІД РОМАНА НА КИЇВ; ДРУГИЙ ПОГРОМ КИЇВА, СМЕРТЬ РОМАНА.
1194 р. (25 липня) умер старий Сьвятослав — дуже поважно і побожно, як описує лїтописець, як слїдує патріарху Руської землї 1). Передчуваючи близьку смерть, він казав себе постригти в чернцї й заразом послав по Рюрика, щоб передати йому київський стіл. Нема сумнїву, що наслїдство Рюрика було умовлено вже заздалегідь між ними і всї уважали його певним наступником по Сьвятославу. Київська людність стріла його як свого: „вийшли до нього з хрестами митрополит, всї ігумени, і Кияне всї від малого до великого; Рюрик же війшовши до св. Софії й поклонивши ся св. Спасу й св. Богородицї, сів на столї свого дїда і батька, з славою й честию великою, і утїшила ся вся Руська земля Рюриковим княженнєм, Кияне, і християне і поганї (Чорні Клобуки), бо всїх приймав з любовию до себе, і християн і поганих, не відгоняв нїкого”, як описує прихильний йому лїтописець. Князї також прийняли се як довершений факт і нїхто не протестував против того, що він зайняв стіл по Сьвятославу.
Правда, Всеволод суздальський був старшим, і Ростиславичі, як вони казали, „положили на немь старЂшиньство — вся братья во ВолодимерЂ племени” (всї Мономахові потомки). Але відколи вже його старший брат не показав охоти сидїти в Київі й все передавав його ріжним своякам, Всеволода вже й не брали, очевидно, в рахунок між кандидатами на Київ. І він дїйсно не мав найменьшої охоти йти до Київа, але йдучи слїдами брата, бажав відновити свій вплив на Українї, взяти в свою опіку і Київ, і взагалї українських князїв. Для сього треба було тільки нагоди, а що вона не приходила, що відносини на Українї були дуже згідні, і перехід Рюрика на київський стіл теж не викликав нї з відки протесту, — тож Всеволод постарав ся пересварити князїв, і дїйсно зробив се дуже зручно, так що в результатї викликав нові замішання на Українї, а вони привели до нового зруйновання Київа, як і попереднї, викликані Андрієм 2). Всеволод був ще о стільки зручнїйший від свого попередника, що зробив се самою інтриґою, не жертвуючи своїми силами, і мав приємність бачити, як, руйнували Київ самі пересварені ним українські князї. Се була дорога і вигіднїйша, і певнїйша: практика Андрія показала, що на силу війська не завсїди можна числити.