Шлях Абая [Абай жолы - uk]

Такежан, який у своїх потаємних цілях всіляко намагався якнайшвидше справити поминки по Оспанові, краще за інших знав, що ніякого асу не буде. Проте для того, щоб виправдатися перед невістками і в дальшому уникнути звинувачень, що про ас навіть не згадали, він довго пояснював, через що треба зважитися на скромні річні поминки, а не на ас: на такий великий бенкет гостей запрошувати треба за півроку, взимку ж справляти великий ас неможливо — значить, його слід відкласти до весни. Таким чином усі прийшли до рішення влаштувати не багатолюдний ас, а річні поминки і призначити їх через три тижні.

Тут-таки визначили і число запрошуваних та кількість худоби на частування.

Гостей збиралися скликати багато. На думку Такежана та Ісхака, всі іргизбаї були так чи інакше зобов’язані Оспанові і тепер охоче візьмуть участь у витратах на поминки. Було вже домовлено, скільки худоби дасть кожен аул.

Абай і вдови Оспана не заперечували проти цього. Проте Абдрахман не зміг змовчати.

— Чим же тоді ці поминки відрізнятимуться від аса? — запитав він.— І в тому, і в іншому випадку зберуться не самі тільки родичі. Наїде багато людей, нудьгуючи знічев’я. Що для них пам’ять про Оспана-ага? Вони приїдуть добре попоїсти, полупати очима на байгу, на змагання з боротьби. Для них це не поминки, а розвага, вони навіть не думатимуть про померлого, щоб вшанувати його дух, згадати його діла. Може, з ста тільки один подумає про це. А худоби на них піде багато. То чи не краще якось інакше використати цю худобу? З більшою користю, ніж на частування нероб…

Слова Абдрахмаиа не здивували Такежана. Він поблажливо посміхнувся, неначе пробачаючи те, що, виховуючись у росіян, племінник перестав розуміти рідні звичаї.

— Е, любий мій, за таких обставин витрати худоби цілком до речі! Вже якщо й проявляти щедрість, то тільки на поминках. Це й предки наші робили, це і шаріат підтримує.

— У шаріаті говориться, що на поминки запрошують старців та нужденних,— заперечив Абіш.— Що ж спонукає нас напувати кумисом і годувати м’ясом ситих людей, які люблять розважатися? А чи не краще всю цю худобу, яку ви виділяєте на поминки, роздати тим, хто поряд з нами голодує? Отоді ми справді вшануємо пам’ять померлого, люди з вдячністю про нього згадають. І таке поминаиня — не пуста похвальба, не честолюбство, а добро.

— Ну, і кому ж, по-твоєму, роздати цю худобу? — запитав Абай тільки для того, щоб і інші зрозуміли справедливість незвичайної думки Абіша.

— Як кому? Хіба мало людей навколо, яких вимучили злидні? Чому не роздати що худобу хоча б жатакам Єрали, підтримати їхнє розорене господарство? Якщо говорити правду, то й самі вони, і батьки, і матері їхні довгий час працювали на нас, були пастухами, слугами, табунниками нашого аулу. Хіба вони не мають права на частку цієї худоби хоча б у нагороду за давню працю? На мою думку, нема нічого поганого в тому, що такі шановні люди, як ви, скористаються з нагоди, щоб допомогти обідраним, змученим і голодним.