Все ясно
- Автор: Фоер Джонатан Сафран
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: видаництво "ФАКТ"
- Переводчик: Ростіслав Семків
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Все ясно». Краткое содержание книги:
«А тепер, — сказав він, — нам треба поспати».
Весілля було просто надзвичайним! Або Завершення миті, яка не має завершення
Вичерпно вдовольнивши сестру молодої біля стінки з порожніми винними поличками — О, Боже! — кричала вона, розтираючи по руках криваве каберне — О, Боже! — і залишившись абсолютно невдоволеним, Сафран натягнув штани й поліз угору новими спіралеподібними сходами, бездумно водячи своєю рукою по мармуровій плитці стіни й киваючи назустріч весільним гостям, котрі щойно розсідалися після ґвалтовного протягу.
Де ти був? — запитала Зося, беручи його мертву руку — вона хотіла зробити це від того самого моменту, коли вперше побачила Сафра-на на заручинах півроку тому.
Внизу, треба було дещо змінити.
О, а я тебе ні на що не проміняю, — сказала вона, думаючи, що неабияк гарно жартує. — Мені здається, ти досконалий.
Я змінив дещо з одягу.
Це зайняло в тебе доволі багато часу.
Він кивнув на свою руку й далі вже тільки спостерігав, як її губки зі знаку питання перетворилися на маленький бантик, котрий одразу ж пришпилився до його щоки.
Подвійний Будинок пінився добре організованим стовпотворінням. Аж до останньої хвилини і навіть після останньої хвилини все ще розвішували драпування, заправляли салати, підтягували й підв'язували стрічечки, протирали канделябри, клали ліжники… Словом, все було надзвичайним.
Ох, молода, напевне, так пишається своєю мамцею.
Ой, ви знаєте, я завжди плачу на весіллях від розчулення, а на цьому так доведеться просто ридати.
Тут все просто надзвичайно! Просто надзвичайно!
Смагляві чорнявки в білих костюмчиках щойно почали розносити мисочки з курячим супом, як Менахем постукав виделкою об краєчок своєї склянки і сказав: Я б хотів зайняти хвильку вашої уваги. У кімнаті миттю стихло, всі піднялися — така вже була традиція: вставати, коли промовляє батько молодої, — а мій дід кутиком ока помітив, як рука кольору карамелі поставила перед ним його мисочку.
Кажуть, що часи змінюються. Кордони довкола нас прогинаються під тиском війни; місцини, які ми знали, відколи себе пам'ятаємо, набувають нових імен; дехто з наших улюблених синів відсутні на цій радісній оказії, бо служать зараз вірно нашій батьківщині; а щодо більш веселих новин — маємо повідомити, що за три місяці наша родина стане власниками першого у Трохимброді автомобіля! (Це повідомлення зустріли колективним сиком зачудування і, далі, оплесками.) Що ж, — сказав він, стаючи за молодими, щоби покласти одну руку на плече своєї дочки, а іншу — на плече мого діда, — дозвольте мені затримати цей момент — 18 червня 1941 року.
Дівчина— циганка не промовила жодного слова -навіть якщо вона ненавиділа Зосю, то не хотіла зруйнувати її весілля — але вона присунулася до мого діда зліва і взяла під столом його здорову руку у свої. (Можливо, вона навіть передала йому записку?)
Я замкну цю мить у медальйоні свого годинника й носитиму її на серці, — промовляв гордий батько, походжаючи залою зі своїм уже пустим кришталевим келихом, — я зберігатиму її вічно, бо ще ніколи у своєму житті не був таким щасливим, і навіть якщо далі я не зазнаю і половини того щастя, то все одно буду вдоволений — звісно, це не стосується майбутнього весілля моєї молодшої дочки. Справді, — провадив він, тлумлячи сміх, — навіть якщо більше таких моментів у мене в житті не буде, я не нарікатиму. Нехай ця мить ніколи не завершиться.