ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

§ 1. Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації

Перебування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбивається на психіці людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обмеження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу життя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоювання, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психічною напруженістю. Туго натягнута струна, як відомо, з часом лопає. Так само відбувається і з людиною: підвищена психічна напруженість призводить до зривів у поведінці засудженого. У багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає пасивність у вчинках і діях людини. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан, який є наслідком зневіри у можливість знову повернутися після відбування покарання до нормального життя. Зрештою, дуже розповсюдженим психічним станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею, за домівкою, за рідними людьми), під впливом якої можливий прояв дратівливості.

Зазначений психічний стан найбільш гостро і глибоко виявляється в перші три-чотири місяці перебування в місцях позбавлення волі, що цілком зрозуміло: ломка сталого життя, відсутність ясної перспективи призводять до появи різних негативних емоцій, до постійної внутрішньої боротьби мотивів (насамперед боротьба між «потрібно» і «хочу»).

Засуджений змушений примиритися зі своєю долею і пристосовуватися до нових умов. Спеціалісти зазначають: «Однак він не покидає спроб змінити їх, пристосувати до себе. Навіть люди, нездатні рішуче протистояти зовнішнім обставинам (такі, що легко піддаються навіюванню, конформні), намагаються змінити ці обставини, якоюсь мірою привести їх у відповідність до своїх уявлень, понять, поглядів, стереотипів. «Бунт проти нових умов із боку окремих засуджених, внутрішні конфлікти, які переживаються ними через нездатність адаптуватися, можуть породжувати серйозні нервово-психічні порушення».

Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначити ще один важливий психологічний феномен — переосмислення багатьма особами минулих стосунків та інтересів. Унаслідок втрати багатьох благ, різкого обмеження і зміни потреб людина починає згадувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати колишні блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т. п. Переоцінка свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків — це перші кроки до перевиховання.

Кожен юрист і працівники виправно-трудових закладів повинні добре розбиратися в основних поняттях виправної (пенітенціарної) психології — покарання і каяття.

Покарання — негативна соціальна санкція, що виникає як наслідок допущеного індивідом правового порушення і полягає в обмеженні його можливостей чи зниженні його соціального статусу. З морального погляду покарання має на меті виправлення правопорушника, запобігання скоєнню ним нових злочинів. Відповідно в місцях позбавлення волі повинні бути створені певні умови для виправлення винного. На жаль, організація життєдіяльності у виправно-трудових закладах і професійна підготовка їх працівників далеко не завжди сприяють перевихованню засуджених. Автор підтримує висловлювання професора М. Єникеєва: «Чим в тюрмі гірше, тим суспільству краще — така поширена обивательська мудрість. І тюрма старається. Вона докладає максимум малограмотних зусиль, щоб убити у засудженого залишки його людської сутності. Лавиноподібне зростання злочинності остаточно заглушує навіть боязкі заклики до милосердя і гуманності стосовно злочинців. Остаточно забувається вікова мудрість: відтворити в людині людське можна лише людськими способами. Звірячий же вплив формує в людині звіра».

Таке ставлення до засуджених викликане не лише низьким професійним рівнем багатьох працівників виправно-трудових закладів, а й розумінням ними суті покарання як залякування, помсти за скоєне зло, превентивне покарання для повчання інших.

Каяття — щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності до скоєного зла, готовність нести покарання, глибокий самоосуд особистістю своєї антисоціальної поведінки. Каяття зі змістового боку становить собою психічний акт самооцінки своєї поведінки, визнання своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою, фундаментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього неможливо здійснити ціннісну переорієнтацію особистості. Будь-яке рішення приймає сама людина, зовнішні впливи і умови лише сприяють (чи не сприяють) цьому процесу. Прояв сорому і совісті, самоаналіз і самоосуд — це та вихідна позиція, з якої починається виправлення злочинця.