Третя карта

Штірліц побачив, як до в'язниці заїхало три машини, три криті машини. Штірліц спинив свого «вандерера» біля прохідної, показав жетон і зайшов до подвір’я в’язниці. Трупи, роздягнуті догола, з двома вогнепальними ранами: на грудях і в голові, — лежали біля стіни. Діловиті есесівці никали поміж трупами, перевертали тіла й нахилялися до облич. Було чути швидкий перестук металу: есесівці вибивали молотками золоті коронки. Штірліца занудило, він одвернувся, рушив до умивальні, сполоснув обличчя холоднющою, з голубинкою водою і, одерев'яніло ступаючи, вийшов із в'язниці. Він довго сидів у машині, не маючи сили повернути ключ запалювання. А потім він змусив себе їхати до Мельника, розмовляти з Діцом, писати рапорт Шелленбергу — потрібно працювати, щоб усе знати і все пам'ятати. Це дуже погана властивість — помста, та коли за все це не буде кари, тоді настане кінець світу, і діти народжуватимуться чотириногими, і зникне музика, і не стане сонця, і буде вічна, чорна, беззоряна ніч. Пам'ять зберігають люди і виявляють її помстою, коли інакше діяти не можна, бо в усьому, завжди і для кожного є межа.