Галка

У таборі командира заспокоювали Короп, Орел і старший лейтенант Леонід. Дали випити горілки. А він своєї:. «Болить нога. Напевне, це мій кінець!» — «А гадюк треба вбивати. У святому писанні говориться, що бог за кожну вбиту змію знімає сто гріхів!» — пригадував Орел мамину притчу.

Цілими днями командир був похмурим, став замкненим. Йому весь час ввижалося, що в нього підскакує температура, що отрута діє, і йому доведеться піти на шосе, дати відкритий бій німцям і так загинути. Бувалий солдат, захисник легендарного півострова Ханко, який з перших днів війни і до глибокої осені сорок першого став символом стійкості й мужності у боях проти фашистської армії, учасник прориву блокади в січні сорок третього, фронтовик, який покидав окопи, коли лежав у госпіталі, після гадючого жала втратив волю, немов йому прочитано смертний вирок.

Усе це бачили хлопці і намагалися з усіх сил розвіяти такий безнадійний настрій у командира. Всі розуміли тепер, що ворог у них не лише німці, власовці типу Кротова, латиські айзсарги, а й ворог ще сидить у кожного в душі, ворог в особі власного другого «я», якого треба пересилювати, щоб жити й боротися. Це друге «я» — безнадія, відчуття безвиході в обставинах повного ворожого оточення.

Кудрявий попросив Галку, щоб той промасажував місце, де колись ужалила змія. Шраму не було, але литка поболювала. Можливо, біль від самонавіювання.

Галка пальцями потер хворе місце.

— Полегшало?..

В цю мить по шосе промчала машина з відкритим кузовом, у якому стояли солдати. Галка поставив ще паличку на аркуші.

— Ти захопив з собою щоденник?

— Як і домовилися… — невдоволеним голосом відповів Галка. — Перевіряєш?

— Просто нема чого читати! Нудота яка! Та ще коли рух на шосе мізерний.

Галка розстебнув польову сумку й дістав зошит з нелінованого паперу, аркуші якого списані простим олівцем упоперек. Обкладинка — шматочок цупкої тканини з аеростата повітряного загородження, якою радист обгортав також запасні анодні сухі батареї й елементи, ховаючи їх під корінням сосни.

— Подивимося-подивимося, що ти тут настрочив… — немов учитель, який збирався перевірити контрольну роботу свого учня, сказав Кудрявий.

— Дивись-дивись! — в унісон відповів Галка.

— А сьогодні у нас ювілей! — вже замріяним голосом мовив Кудрявий. — Шість з половиною місяців, як ми з тобою вийшли на шосе Рига — Псков і заснували спостережний пункт.

— На честь такої дати треба… — натякнув Галка.

— Ото я й хочу почитати твої нотатки, щоб поновити в пам'яті дещо…

— До звіту готуєшся? А не рано? А взагалі, ти — молодець, командире! Інший би нізащо не дозволив у наших умовах занотовувати, — похвалив Галка Кудрявого, що з ним траплялося рідко, бо здебільше вони про щось сперечалися. — Та з цього зошита фашисти не дуже поживилися б, коли почитали. Особливо за вересень. Хіба що пройнялися б ще більшою ненавистю до нас…