Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Команда Дейвенпорта відвідувала тюрми й притулки для душевно хворих, як і будинки родичів їхніх в’язнів, сподіваючись ідентифікувати так звану «загрузлу десяту» — 10 % населення, яке, на думку інших, тягнуло національний генофонд униз. (Рокфеллер-старший намагався виправити це, народивши п’ятьох дітей; у його сина було їх шестеро.) Родинні дерева, що збирала команда Дейвенпорта, підкріплювалися анотаціями, які містили розмаїті суспільні й фізичні характеристики, що записувалися спеціальним кодом («скс» означало сексуальний збоченець; «ам» — аморальний), як і пізніші компіляції про сексуальне життя американців у авторстві Кінзі. Йдучи у відставку 1935 року, Дейвенпорт встиг провести євгеністичні оцінювання 35 000 осіб.
Дейвенпорт вважав, що якщо «слабоумні» були б сексуально відділеними, чи то стерилізованими, більшість «людей-дефектів» пропали б із землі через 15–30 років. «Найпрогресивнішу революцію в історії, — писав він, — можна провести, якщо б принципи людського парування виставили свою планку на рівень розведення коней».
Рокфеллеру-молодшому, який фінансував заснування Американського товариства євгеніки, проект створення запропонованої Девіс лабораторії у виправному закладі Бедфорда додав євгеніці допустимо-наукового тлумачення і так, як кожен пацієнт ще й розглядався експертною комісією, то до її образу додали і крапельку академічної поважності (Рокфеллер перепідписав до лабораторії одного з євгеніків, якого його батько фінансував у Архіві євгеніки у Бедфорд Фолз.) Він сподівався, що субсидіювання лабораторії для держави за власний рахунок допоможе йому довести владним мужам, що це проект, доречний для суспільства, і що через п’ять років його буде прийнято на законодавчому рівні та розширено.
Намагання Рокфеллера-молодшого й праця Дейвенпорта стали складовою кампанії, що націлилась на введення законів про стерилізацію, які 1912 року вступили в дію в Нью-Йорку й призвели до примусової стерилізації 45 людей — усі в’язні притулків для душевнохворих. Через шість років таке практикування визнали неконституційним.
Упродовж наступних сорока років життя Рокфеллер-молодший зіллє майже 6 мільйонів доларів фундації його сім’ї на дослідження сексу (включно з такими повномасштабними проектами як Заплановане батьківство за програмою Маргарет Сангер; Сангер, яка також щиро вірила у євгеніку, згодом міцно засяде за дослідження, що призведе до винайдення протизаплідних таблеток). Справді, як стверджує історик сексології Берн Баллоу, Рокфеллери «були єдиними, хто підтримував дослідження сексу» у ті часи. Рокфеллери були незмінними творцями й диктаторами моди в тій галузі, в яку Райх приніс свої ідеї про психоаналіз та обмеження. Райх подавався на ґранти Рокфеллерів у 1936 та 1941 роках, але ніколи нічого не отримав — відторгнення, яке далося йому з болем.
Якщо б Рокфеллери, фінансуючи дослідження сексу, гналися за утисками сексуальності чи контролю росту населення, то це б відгукнулося. Наукові дані, збір яких уможливили саме вони, згодом використають Кінзі та інші радше задля підтримки, аніж збагачення сексуальної лібералізації, для підриву, а не легітимації моральності. Кінзі запустив лавину сексуальних зізнань, що збили їх з пантелику, й п’ятдесяті почалися із серії параноїдальних ініціатив зі стримання людської сексуальності.
Кінзі відстоював позицію того, що американські сексуальні закони були древніми, сильно відрізнялися від штату до штату, їх дотримання неправильно контролювалося і вони не відображали розмаїття наявних сексуальних звичаїв та практик (закони проти гомосексуальності, перелюбу й орального сексу існували в більшості штатів). Кінзі повторював, що якщо слідувати цим законам, то теоретично 90 % чоловіків й 80 % жінок нації підпадали під арешт за те, що практикували у своєму сексуальному житті. Розмай його піддослідних починався педофілами і закінчувався політиками, а бували й такі експонати, що поєднували в собі одразу два згадані вище амплуа: «Кінзі не переставав дивуватися тому, що люди, особливо ті, які засідають у високих кабінетах, відкривалися йому, розповідаючи про те, що витворяли, — писав один із його асистентів. — Однак, згодом він почав вважати, що люди все, що забажаєш, про себе розкажуть, лиш би обставини при розмові були правильними». У декількох закритих кабінетах із вогнетривкими стінами в університеті Індіани Кінзі тримав секретні й манірно закодовані файли, що містили достатньо матеріалу, як він хвалився, аби «підірвати Америку».