Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання
- Автор: Пиранделло Луиджи
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00733-0
- Переводчик: Галина Васильевна Бережная
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання». Краткое содержание книги:
А тим часом у родині орендаря визрівала змова проти неї. Батько й мати переконували сина, що йому слід подбати про власні інтереси.
— Нащо ти лишаєш її саму? — усе шпетив його батько. — Хіба не бачиш, тепер, після хвороби, вона вдячна тобі за турботу. Намагайся бути при ній, втертися до неї в довіру… а тоді зроби так, щоб служниця не спала з нею в одній кімнаті. Їй тепер краще, не потрібна служниця по ночах.
Джерландо дратувався, чуючи такі поради:
— І не подумаю! Та хай їй і на думку не спаде, що я можу… Ще чого! Та вона зі мною як з сином… Ви б послухали, як вона зі мною говорить! Вона почуває себе вже старою, далекою від цього світу. От!
— Старою? — втручалася мати. — Ну, звісно, вона вже не дівчинка, але не така вже й стара, і ти…
— Землю твою заберуть, дурню! — лютився батько. — Я тебе попереджав, — пропадеш, на вулицю викинуть. Як не буде дітей, посаг по смерті дружини повернеться до її родичів, так по закону… А ти лишишся ні з чим: школу кинув, час прогаяв, майно з рук випустив. Порожньо і в жмені, і в кишені. Ти поміркуй, доки не пізно… На що сподіваєшся?
— А ти з нею по-доброму, — радила мати. — Підійди лагідно і скажи: «Ось бачиш, так, мовляв, і так. Я до тебе з усією повагою, як ти хотіла, але подумай і про мене. З чим я лишуся, що робитиму, як тебе не стане?» Ласкавий боже, ну не розсердиться ж вона на тебе за такі слова!
— А ще скажи, — знову встрявав батько, — скажи їй: «Ти що, хочеш братові своєму прислужитися, він он як з тобою вчинив! А мене хай і поготів на вулицю викине, як собаку?» Таки діждешся, згадаєш моє слово! Вижене копняком під зад, як собаку, і нас із матір’ю услід за тобою.
Джерландо нічого не відповідав. Материні поради дратували його, але водночас були і приємні, як ото лоскіт. А похмурі батькові провіщання страхали його й лютили. Що робити? Він розумів: розмова буде важкою, та Джерландо знав, що її не уникнути. Нічого не вдієш, як треба, то треба.
Елеонора їла тепер з ним за одним столом. Якось за вечерею, коли він втупився очима в тарілку, вона спитала:
— Ти не їси? Що з тобою?
Він уже кілька днів чекав цього запитання, всіляко намагаючись викликати його своєю поведінкою. А проте не зміг відповісти так, як навчили його батьки, і лише невиразно махнув рукою.
— Що з тобою? — наполягала Елеонора.
— Нічого, — ніяково відповів Джерландо. — Батько, як завжди…
— Знову про школу? — запитала вона, всміхаючись, щоб викликати його на відвертість.
— Ні, гірше, — сказав він. — Лякає мене всілякими страхіттями… Чіпляється, щоб я подбав про своє майбутнє… Він уже, мовляв, старий, а я ні се ні те, добре, каже, поки є ти… а як тебе не стане?., лишишся, каже, синашу, ні з чим.
— Перекажи батькові, — серйозно відповіла Елеонора, трохи приплющуючи очі, аби не бачити, як він почервонів, — перекажи батькові, хай не тривожиться. Я про все давно подбала. Коли вже зайшла про це мова, то знай: якби я померла, — а всі ми смертні, — в моїй кімнаті, у другій шухляді комоду, в жовтому конверті знайдеш папір на твоє ім’я.
— Папір? — перепитав Джерландо, не знаючи, що йому сказати.
Елеонора кивнула головою й додала:
— Так. Можеш не турбуватися.
Джерландо, радий-радісінький, наступного ж ранку переказав батькам усе, що почув від Елеонори. Але вони, надто батько, були невдоволені.
— Папір, кажеш? Знаємо ми таке шахрайство!
Що це за папір такий? Заповіт, мабуть: залишає все майно чоловікові. А що, як він написаний не так як треба? Хіба жінка здатна написати все як слід? Та й без нотаріуса він недійсний… доведеться тоді мати справу з її братом, а ці суддівські такі крутії!
— Судитися, синку? Боронь боже! Суд — це не для бідняків. Вони тобі все навиворіт вивернуть, біле назвуть чорним, чорне — білим.
А може, його й нема, паперу того? Може, так сказала, аби відчепився?
— Ти що, бачив його на власні очі? Ні. То ж бо. А якби вона й показала тобі того папера, то що ти в ньому втямиш? Та й ми із старою нічого не втямимо. Не дай наплювати собі в кашу, послухай нас, синку. Дитина тобі потрібна, чуєш — дитина! А папір — пусте!