Заповіт мисливця

Одному з них, Чуваєву, вдалося влаштуватися скупником у споживчій кооперації, а другий — колишній власник кількох млинів Арбузов — працював обліковцем на пункті по заготовці хутра.

Та обставина, що нові «компаньйони» працювали в окрузі, в яку входила й Вертловка, була дуже до речі.

Обидва часто їздили в службових справах і знали навколишню місцевість. Сам Пуговкін знав також старого мисливця Орлова і був певний, що Олег обов'язково заїде до нього. Тому він послав Шульгіна на розвідку. Через Родіона Родіоновича, який нічого не підозрював, посильний довідався, що Олег зупиниться в Чижова. Тепер лишалося найлегше: дочекатись, коли приїде геолог.

Пуговкін добре знав, що Олег сам не зможе вирушити в глибину тайги і, напевне, шукатиме провідника. Тому він наказав Шульгіну, щоб той будь-що попав у склад експедиції і ввійшов до Олега в довір'я. Два інших змовники, Чуваєв і Арбузов, повинні були непомітно йти назирці за експедицією.

Було видно, що старий негідник Пуговкін дуже добре все зважив і продумав.

Шульгін добився свого. Він зумів приєднатись до нашої експедиції немовби для того, щоб зробити опис і класифікацію ще не досліджених ділянок лісу. Чижов і Старобор вважали його за знавця тайги, отже бажаного і цінного учасника походу. їм і на думку не спадало підозрівати в чомусь усім відомого і енергійного лісничого.

Перебуваючи в нашому товаристві, Шульгін швидко зрозумів, що Олег приховав від усіх справжню мету експедиції. А це великою мірою полегшувало йому виконання злочинного задуму. За даних обставин справжня причина смерті Олега — єдиного, хто знав про поклади, лишилась би назавжди похованою, могла б здаватися справою випадкового нападу зграї бандитів.

Пуговкін був переконаний, що Олег матиме при собі точні дані про місцезнаходження покладів, і намовив Шульгіна обов'язково роздобути ці записи, щоб вони ні в якому разі не потрапили в руки комусь іншому. Лісничий зрозумів, що основне його завдання — захопити ці записи. Якщо Олега вдасться усунути, їх справа, напевне, вигорить: без Олега експедиція, звичайно, далі не піде, і таємниця Сурунганських гір опиниться в руках самих змовників.

Обидва спільники Шульгіна до часу переховувалися в околицях Вертловки, а потім пішли слідом за нашою експедицією. Позначки на шляху, які лишав за нами лісничий, дуже полегшували їм переслідування. Шульгін повинен був підтримувати з ними зв'язок, — щоб інформувати, як ідуть справи. Саме тому він часом відставав, хоч намагався зустрічатися з своїми спільниками якомога рідше. Проте вони були настільки необережні, що — вже на початку подорожі розвели велике вогнище, яке, на їх щастя, помітила тільки Тамара. Тому наступного дня Шульгін зустрівся з ними й вичитав за необережність. Нам він пояснив своє запізнення тим, що, мовляв, заблудився в лісових нетрях, коли в'ючак порвав попругу. Кмітлива Тамара, яка інстинктивно недовіряла лісничому, все ж помітила фіктивно «поправлену» попругу і сказала нам, але ні Олег, ні я не надали цьому ніякого значення. Потім, коли ми зав'язли в баговинні, Шульгін знову розшукав своїх спільників, щоб показати їм дорогу. Наступна і найважливіша зустріч змовників відбулася в той час, коли ми шукали уламки метеорита. Саме тоді Єменка розкрив нам дальший маршрут на той випадок, коли б ми розминулися, і намітив пункт збору, біля кам'яної ущелини, яку теж докладно описав. Ось тут Шульгін і зметикував, що цей вузький прохід ніби спеціально створений для нападу. Він сам виявив бажання побути з в'ючними кіньми, і як тільки ми роз'їхалися, поспішив до своїх спільників. Разом з ними він докладно розробив підступний план нападу. Оскільки бандити знали Олега тільки з розповіді, лісничий вирішив їхати попереду, щоб показати, в кого саме цілитися.