Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
— І ще одне, Ваша Ясновельможність, — докінчував свою думку Мережко. — Гайдук тепер у нас в руках, він не становить для вас ніякої загрози. Ми його скомпрометуємо по повній програмі і знищимо, коли захочемо. Але тільки він може відкрити, хто підклав вам таку свиню — уклав союз з Сапатерро, пішов на постачання зброї. Ми що — Росія? Чого ми ліземо в Америку? Нам своїх проблем не вистачає?
— Не треба так, — невдоволено ворухнувся Клинкевич. — Це не доведено. Може, це провокація америкосів? Щоб нас залякати?
Мережко підвівся.
— Дозвольте йти, Ваша Ясновельможність?
— Ідіть, — дозволив гетьман. — Інформуйте мене по Гайдуку.
— Слухаюсь.
Провівши поглядом директора ДерВару, гетьман глянув з докором на Клинкевича.
— А він має рацію. Підставили ви мене, бляді. А тепер сиди у цьому гівні, — він роздратовано відкинув послання Ширлі Ван Лі. — Що дав обшук квартири Гайдука? Чи знайдено докази його участі в підготовці перевороту?
— Квартира чиста. Але Прядко дав покази...
— Прядко, Прядко, — сумно зітхнув гетьман. — Він прекрасний генерал, але страшний боягуз. Блискуче планував операції, але коли наближався час наступу, в нього починався пронос. Це називалося «синдром Прядка».
Він засміявся, зрадівши зустрічі зі старими спогадами, і наказав Клинкевичу негайно викликати Крейду.
70.
13 липня 2077
10.00 Київського часу
Таємно
Її Високоповажності
Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Добродійці Ширлі МакДоул (Ван Лі)
Шановна пані Президент!
З великою увагою і розумінням у державних колах України було зустрінуто Ваше останнє послання, яке сприймається нами як вираз дружніх почуттів до України, як стремління зміцнити стратегічне партнерство між нашими країнами.
Насамперед, хочу розвіяти певне непорозуміння щодо так званої «раптовоїзміни курсу України на 180 градусів». Наважусь Вас запевнити, що ніякої зміни курсу не сталося,
бо ми трактуємо поняття «нейтралітет» не як мертву догму, а як гнучкий інструмент зовнішньої політики України в нинішній складній міжнародній ситуації.
Україна не змінила своєї принципової позиції щодо співпраці з ОГБ у зміцнені миру і світової безпеки перед лицем агресивних приготувань держав Чорної Орди.
Україна залишається вірною своїм союзницьким зобов'язанням і в цьому плані ми знову підтверджуємо нашу позицію, висловлену генералом Гайдуком під час зустрічі з Вами в Афінах.
Щоб остаточно вичерпати прикре непорозуміння, я приймаю таке рішення:
1. Україна готова негайно відновити таємні переговори з ОГБ щодо політичних, фінансових і військово-технічних умов співробітництва в сфері безпеки.
2. Ми готові розглянути пропозиції ЕллаПолу щодо вступу України до цієї організації.
3. Ми негайно припиняємо блокування Посольства Конфедерації в Києві і гарантуємо вільний виїзд громадянки Конфедерації Б. О'Коннел з території Посольства і України
4. Ми забезпечимо справедливий і прозорий суд над гр. Гайдуком і, незважаючи на тяжкість обвинувачень, готові допустити до суду американських юристів.
5. Я розпорядився створити комісію для розслідування справи щодо співпраці високопоставленого українського чиновника з наркобароном, міжнародним злочинцем Сапатерро. Будемо вдячні американській стороні за надання допомоги українським правоохоронним органам в цьому питанні. У разі підтвердження підозр, злочинець буде суворо покараний і переданий, якщо треба, силовим структурам Конфедерації.
Ще раз прошу Вас, пані Президент, якомога швидше відмінити запобіжні заходи проти України (пп.. 1, 2, 3, 4, 5 і 6 Вашого листа).
З глибокою повагою — Гетьман України
К-Д. Махун.
71.
Гайдука, як під час жовтої лихоманки, переслідувало одне і те ж марення: він здирав з себе власну шкіру, так, наче скидав водонепроникний костюм аквалангіста. Шкіра здиралася з пекельним болем, а його тіло, позбавлене шкіри, скидалося на анатомічний препарат, складений з червоних лискучих м'язів і білих сухожиль. Тоді Гайдук брав до рук власну шкіру й шукав на ній якесь особливе татуювання, спеціальний шифр, який вказав би, де сховані його файли і та інформація, що була отримана в ході операції «Ахіллесова п'ята». Шукав, але не знаходив. Це повторювалося десятки разів у різних варіаціях: то йому допомагала Божена, вся скривавлена, іншим разом генерал Прядко здирав свою шкіру і пропонував її, як жовту ганчірку, яку треба було розтягти на огорожі Гайдукового будинку у Вашінгтоні, й уважно, сантиметр за сантиметром, вишукувати ці кляті позначки. Інколи прилітав дрон, який кружляв навколо, і тоді Гайдук, замерзаючи без шкіри, намагався затулити тулубом те місце, де мав бути шифр. Але шифру не було, хоч Гайдук пам'ятав, як Божена, сидячи в нього на спині голою (він відчував на лопатках її вологе тепло), татуювала номер на внутрішній поверхні стегна. Одного разу йому наснилося, що шкіра, яка сушилася біля багаття на березі Рогульки, зайнялася, спалахнула, почорніла й розсипалася чорною сажею — і Гайдук заплакав, бо став беззахисний і жалюгідний, мов людина без одягу і без документів, без ідентифікаційного номера, без прізвища, без минулого, без землі, яка б його пам'ятала. І без майбутнього.