Плутонія
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1955
- Язык: украинский
- Год: Радянська школа
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Плутонія». Краткое содержание книги:
— Жителі внутрішньої поверхні Землі, якщо такі існують, бачать це сонце завжди в зеніті, а навколо себе освітлену ним всю внутрішню поверхню, що повинно становити дуже красиву панораму.
— Гіпотези про внутрішню планету ще трималися деякий час. Бертран у тридцятих роках минулого століття теж гадав, що земна куля порожня, і в цій порожнині є магнітне ядро, яке переміщується під впливом комет від одного полюса Землі до другого.
— В XIX столітті найбільшу кількість прихильників мала гіпотеза про вогненно-рідке ядро Землі, за вченням Канта — Лапласа. Її прихильники сперечалися тільки в питанні про те, яку товщину має тверда земна кора. Одні вважали достатньою кору в сорок — п’ятдесят кілометрів товщини, інші ж обчислювали її в сто кілометрів, а дехто навіть від тисячі двохсот сімдесяти п’яти до двох тисяч двохсот двадцяти, тобто від однієї п’ятої до однієї третини земного радіуса. Але така товщина кори суперечить вулканічним і геотермічним явищам Землі, як суперечить їм і гіпотеза, яка припускає, що Земля являє собою зовсім остигле тверде тіло. Тим-то як коректив прихильники товстої кори припускають, що серед неї ще збереглися окремі басейни розплавленої маси, які і є вулканічними вогнищами.
— Тому в другій половині XIX століття більше прихильників дістала четверта гіпотеза, яка говорить, що Земля має тверду нетовсту кору, тверде ядро і в проміжку між ними більш-менш товстий шар розплавлених порід, так званий олівіновий пояс.
— Тверде ядро припускають на тій підставі, що ближче до центра Землі, внаслідок величезного тиску, що є там, всі тіла, незважаючи на високу температуру, яка в багато разів перевищує їх точку плавлення (при нормальному тискові), повинні бути в твердому стані.
— Земна кора складається з більш легких порід, а в олівіновому поясі скупчені більш важкі, багаті на олівін і залізо; в самому ядрі переважають найбільш важкі речовини, наприклад метали. Гадають, що залізні метеорити, які складаються переважно з нікелевого заліза, є уламки планетних ядер, а кам’яні метеорити, що складаються з олівіну та інших багатих на залізо мінералів з вкрапленнями нікелевого заліза, дають нам поняття про склад речовини олівінового пояса.
— Ця гіпотеза і тепер ще має багатьох прихильників, але поруч з нею за першість бореться і інша, саме гіпотеза Цепріца, яка воскресила в новій формі вчення Леслі та інших учених кінця XVIII і початку XIX століть.
— Ця гіпотеза виходить з того фізичного закону, що при високих температурах, які неминуче повинні існувати в надрах Землі, всі тіла мають бути в газоподібному стані, незважаючи на величезний тиск.
— Вам відомо, що існує так звана критична температура газів, при якій вони не стискуються і не переходять у рідину ні при якому тискові. Безумовно, що в центрі Землі ця критична температура перевищена в багато разів. Тому саме ядро повинне складатися навіть з так званих одноатомних газів, які втратили вже свої характерні хімічні властивості, бо молекули їх уже розпалися на атоми під впливом високої температури. Це ядро оточене шаром газів у перегрітому надкритичному стані, яке в свою чергу оточене шаром звичайних газів.
— Далі йде шар рідини, речовини в розплавленому стані, потім шар рідини густої, як лава або смола, і ще шар, перехідний від рідини до твердого тіла, в так званому заховано-пластичному стані, порівнюваний за консистенцією з шевською смолою.
— Нарешті, зверху знаходимо тверду кору. Всі перелічені шари, звичайно, не відмежовані різко один від одного, а зв’язані поступовими переходами, внаслідок чого при рухові Землі ці шари не можуть переміщатися один відносно другого, впливати на припливи і відпливи, на переміщення земної осі. Щодо товщини земної кори, то тут є незгода. Шведський геофізик Арреніус гадає, що газоподібне ядро займає 95 % земного діаметра, вогненно-рідкі шари 4 %, а тверда кора тільки 1 %, тобто має близько шістдесяти чотирьох кілометрів товщини.
— Інші ж кору вважають далеко товщою — у вісімдесят, сто і навіть тисячу кілометрів. Але більш тонка кора, шістдесят — сто кілометрів, не більше, краще узгоджується з явищами вулканізму, горотворення, геотермічними і т. д.