Емма

На щастя, вже час було йти, і вони попрощались. Емма нарешті змогла перевести подих.

— Яка нестерпна жінка! — відразу ж вирвалося в неї. — Вона навіть гірша, ніж я гадала. Абсолютно нестерпна! «Найтлі»! Не вірю власним вухам! «Найтлі»! Ніколи в житті його не бачила і називає «Найтлі»! Ти диви — ще й виявила, що він джентльмен! Нікчемна вискочка, вульгарна істота — зі своїм містером Е., своїм caro sposo, багатим внутрішнім світом і з усіма своїми манерами, від яких відгонить нахабною претензійністю та позбавленим смаку вбранням! Навіть спромоглася виявити, що містер Найтлі — джентльмен! Сумніваюся, що він зможе відповісти їй тим же компліментом і виявити, що вона — справжня леді. Це щось неймовірне! Ще й мала нахабство запропонувати нам разом відкрити музичний клуб! Можна подумати, що ми — найщиріші подруги! А що вона казала про місіс Вестон! їй, бачите, дивно, що людина, яка мене виростила й виховала, є шляхетною пані! Гірше вже нікуди. Такого я ще не бачила! Вона перевершила всі мої побоювання. Та її просто соромно порівнювати з Гаррієт. А що сказав би їй Френк Черчілль, коли б тут був? Ото б він розлютився, ото б потішився! Ой! Знову я про нього думаю. Завжди перший, хто спадає мені на думку! Сама себе спіймала! Я так часто думаю про Френка Черчілля, що…

Усе це промайнуло в її думках так швидко, що на той час, коли її батько встиг заспокоїтися після сум'яття, викликаного від'їздом подружжя Елтонів, вона знову могла слухати більш-менш уважно.

— Ну що, серденько, — обережно почав він, — зважаючи на те, що ми ніколи раніше її не бачили, вона видається мені дівчиною дуже гарною; і мені здалося також, що ти їй дуже сподобалася. Щоправда, говорить вона надто швидко. Трохи швидше, ніж треба, і це неприємно на слух. Та може, я прискіпуюся: незнайомі голоси дратують мене; а говорити так, як ти і сердешна міс Тейлор, не вміє ніхто. Однак виглядає вона дівчиною дуже ввічливою та гарно вихованою, тож можна не сумніватися, що буде містеру Елтону доброю дружиною. Однак гадаю, що краще б він не одружувався. Я вибачився, як умів, за те, що не спромігся нанести візит йому і місіс Елтон із приводу цієї щасливої нагоди. Сказав, що сподіваюся це зробити протягом літа. Але все ж таки треба було раніше. Негоже, коли забувають засвідчити пошану молодій. Гай-гай! От і видно, що я стара і хвора людина! Але так боюся отого повороту на Церковний провулок!

– І ваші вибачення, сер, звичайно ж, було прийнято. Містер Елтон знає вас.

— Так, але ж дівчина… молода дружина… Мені слід було, по можливості, засвідчити їй свою пошану. А то вийшло дуже некрасиво.

— Але, любий тату, ти ж не прихильник шлюбу; тож чи слід тобі так турбуватися про засвідчення своєї пошани молодій? Хіба це може бути обов'язком для тебе? Якщо ти надаватимеш цьому такої уваги, то лише сприятимеш одруженням.