Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів

, — то він залишався біля Дунаю, під турецькими кулями, бо для нього це була можливість безкарно випробувати на ворожих, а чи на наших воїнах (для нього це було без різниці) новий шабляний удар, техніку виконання якого він давно вже вивчив, але все ще не пересвідчився в його дії на живій плоті і кості. А я, в свою чергу, сидів тут, з ними, бо чекав третьої частини Хозарського словника. Я вже знав напам'ять дві перші частини — ісламську Масуді й грецьку кир Аврамову, залишалося чекати, чи з'явиться хтось із третьою, гебрейською частиною того глосарія, бо з перших двох частин ставало зрозуміло, що існує й третя. Никон спалив дві перші частини і не боявся більше, що третя приєднається до них, а тому не мав більше роботи. Проте я, який знав напам'ять дві перші частини, хотів побачити й третю, хоча й не знав, як це повинно статися. Я покладався на кир Аврама, котрий, як мені здавалося, чекав того ж, що й я. Але він не діждався свого. В короткому бою турецькі воїни в трен ока вбили Бранковича й Никона, а Масуді взяли в полон. З турками на місці бою з'явився і якийсь червоноокий хлопець зі зрощеними на переніссі бровами, подібними до пташиних крил. Один його вус був сивий, а другий рудий. Він сидів у сідлі з запорошеними бровами й заслиненою бородою. Хто б сказав — подумав, дивлячись на нього, я — що і його час злічений! Але я знав, що він — се той, хто мені й треба. Тут і він упав, немов підкошений, і з його рук випала торба, а з неї на всі боки розлетілися дрібно списані аркуші. Після битви, коли все стихло, я вийшов зі свого схову і позбирав ті листки. Перейшовши Дунай, у Дельському монастирі в Волощині я прочитав гебрейські записи з тої торби, намагаючись не розуміти і не тлумачити нічого з прочитаного. Потім я вирушив у Польщу і зробив там те, чому так сильно прагнув перешкодити Никон Севаст. Я знайшов друкаря і продав йому всі три словники — гебрейський, знайдений на полі бою, грецький, придбаний за наказом Аврама Бранковича, і арабський, який приніс Масуді, читач снів. Друкар називався Даубманус, і він страждав від недуги, яка тільки в п'ятому коліні дозріває й приносить смерть, наче в якійсь довгій партії у шашки. Він заплатив мені два місяці житла, їжі і ґудзиків до сорочки, а я записав йому на папір усе, що знав напам'ять. Тепер я знову виконував свою роботу оповідача, а одночасно, вперше після стількох років, і другу, давно покинуту роботу Никона Севаста — роботу писаря. В день десятьох тисяч немовлят віфлеємських 1690 року, в мороз і сніг, від яких лущились нігті, я закінчив роботу. З азбучника Бранковича, глосарія Масуді та єврейського каталогу з торбини червоноокого хлопця я склав щось схоже на Хозарський словник і віддав його друкареві. Даубманус узяв всі три зшитки — червоний, зелений і жовтий і сказав, що видасть їх. Зробив він се чи ні — я не відаю, як не відаю і того, Ваша Святосте, чи те, що я зробив, я зробив добре. Зараз я знаю лише те, що й далі чую голод до писання, і що від сього голоду пройшла та моя спрага до запам'ятовування. Так, ніби сам я перетворююсь у протокаліграфа Никона Севаста…