Твори в 12 томах. Том 11
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #11
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори в 12 томах. Том 11». Краткое содержание книги:
Доутрі передав Майкла на руки старому.
— Потримайте його, сер. А як цей лихвар хоч пальцем торкне Кілені-боя, заплюйте йому очі, вкусіть його, що хочете. Я вмить обернуся, він не встигне вам нічого зробити. І кит доти ще не стукне нас. А Кілені-бой хай гарчить і гавкає, як хоче. Одна волосинка з нього варта більш, ніж ціла гурма смердючих лихварів.
Доутрі кинувся в каюту Старого Моряка й за мить вернувся з подушкою та трьома простиралами. Ними він вправно, міцно й вигідно прив’язав старого, підмостивши подушку, тоді забрав у нього собаку.
— Уже є вода, сер, — гукнув помічник. — Шість дюймів… ні сім дюймів води.
Матроси гайнули через повалену форстеньгу та плутанину снастей на бак, до кубрика — пакувати своє манаття.
— Містере Джексоне, спускайте шлюпку з правого борту, — наказав капітан, не зводячи очей із кита, що знову розганявся, залишаючи за собою пінявий слід. — Не на воду, а тільки вивісьте на талях за борт, бо ця чортова потвора і її потрощить. Нехай висить напоготові, а матроси тим часом хай виносять свої речі та складають у неї припас — харчі й воду.
Шлюпку рознайтовили, взяли на талі, тоді матроси прожогом кинулися до снастей і похапалися за них. Цей раз удар припав посередині лівого борту, і з юту видно було й чутно, як довгий борт увігнувся пружно й випрямився, ніби аркуш картону. Шхуну так накренило, що правий фальшборт зарився у воду, а коли судно різко гойднулося назад, зачерпнута вода перекотилася через палубу, обливши моряків біля шлюпки по коліна, і ринула в шпігати лівого борту.
— Підіймай! — командував з юту капітан. — Винось за борт! Стій! Закріплюй фали! Міцніш!
Шлюпку вивісили за борт, планширом упорівень із поруччям «Мері Тернер».
— Десять дюймів, сер, і прибуває швидко, — доповів помічник, тичкою вимірявши воду в трюмі.
— Я йду по прилади, — сказав капітан Доун, рушаючи до кают-компанії. Уже спустившися до половини в люк, він спинився й глузливо кинув на Нішікантину адресу: — І по єдиний наш хронометр.
— Півтора фути, і прибуває, сер! — гукнув йому вслід помічник.
— Треба вже й нам збиратися, — рушаючи за капітаном, сказав Грімшо Нішіканті.
— Стюарде, йдіть униз і спакуйте мою постіль, — звелів той. — За решту я сам подбаю.
— Ідіть к бісовій матері, містере Нішіканто, і свою решту можете взяти із собою, — незворушно відмовив Доутрі й одразу, обернувшись до Старого Моряка, сказав шанобливо й заспокійливо: — Подержіть ще Кілені, сер. Я піду поскладаю ваші речі. Що б ви хотіли насамперед забрати?
Услід за ними спустився вниз і містер Джексон. Саме як усі п’ятеро в тривозі й поспіху складали що вартніше та необхідніше, кит ударив знов. Удар заскочив їх несподівано, і вони всі попадали на лівий борт. Із Нішікантиної каюти почулися зойки та прокльони: він бехнувся ребрами об край койки. Але його голос перекрили грюкіт і тріск на палубі.
— На цурпалки потрощить, — сказав капітан Доун, коли все стихло і він непевними ногами вже брався трапом нагору, притискаючи до грудей хронометра.
Віддавши його до рук одному матросові, він повернувся униз і вдвох зі стюардом виніс свою скриньку з речами. Потім допоміг стюардові винести скриньку Старого Моряка. Далі, вони обидва спустилися до комори під кают-компанією й стали передавати нагору, у руки знепокоєних матросів, харчові припаси — ящики з рибними та м’ясними консервами, мармеладом, сухарями, маслом, згущеним молоком і всілякими висушеними, концентрованими, стерилізованими продуктами в бляшанках, що ними в наш час живляться мореплавці.
Доутрі з капітаном піднялись на палубу і, звівши очі вгору, не побачили стеньг на гроті і бізань-щоглах. Грот-стеньга вже лежала впоперек розтрощеного люка до мисливського кубрика, а бізань-стеньга, простромивши бізань, зависла сторчма в дебелій парусині й розгойдувалася з борта на борт разом із вітрилом.
Поки матка, що так люто помщалася за своє горе, відпливала для розгону далі, вся команда «Мері Тернер» зібралась біля шлюпки, вивішеної за борт і готової до спуску на воду. На палу
бі громадились ящики з харчами, барильця з питною водою, матроські скриньки та торби. Видно було, що всього того припасу, збіжжя та людей забагато на один човен.
— Матроси нам потрібні — вони можуть гребти, — сказав Нішіканта.
— Але чи потрібні нам ви? — похмуро спитав Грімшо. — Така туша забагато місця займе, та й тварюка з вас велика.
— Мабуть, таки потрібен, — відказав лихвар, розстебнув сорочку так рвучко, що аж ґудзики повідлітали, й показав автоматичного кольта сорок четвертого калібру, почепленого в кобурі під лівою пахвою, колодочкою вперед, щоб можна було вмить вихопити правою рукою. — Мабуть, буду потрібен. Але зайвих ми не візьмемо.