Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Ридання несподівано перервали його натхнення, перо випало з пальців, і він гірко-гірко заплакав.
«Ні, самота — таки горе, — подумав він, — але постійна, незакаламучена самота вже ж лучча й легша, ніж тая спілка з людьми, що кінчається розлукою та й перевертається в самоту...»
Потім він утихомиривсь. Сльози обсохли. Про Шмідтів уже гадки не було. Але зате тепер там десь на споді душі, в далекому закутку, забалакав уже якийсь зовсім інакший голос. І то був голос совісті. І чулося Лаговському:
— Савле, Савле! Что мя гониши!
Справді, нащо він накинувсь на Йсуса? Ну, добре! Він не вважає Йсуса за бога і не вважатиме, але нащо він його лаяв і як людину? Хіба таких людей, як Ісус, не треба хоч кому поважати й шанувати? Хіба Ісусів образ навіть най-скептичніші історики не вважають за дуже гарний, ідеалістичний?
«Любіть ворогів ваших...» Невже можна глузувати з тої людини, що додумалася до тих альтруїстичних слів?
І згадав Лаговський... давно це було й не часто... в його серці часом накипав гнів на Шмідтів, і він проклинав тоді першу годину своєї знакомості з ними, і ладен був навіть
помститися їм... А Йсус, і на хресті розп’ятий, молився за ворогів!..
Лаговський задумавсь... і, щоб утихомирити себе, написав поезію:
Зневажений, покривджений лежав я Та й з дикою ненавистю благав я:
«О, боже всеєдиний!... озовись!..
Помстись за мене ворогам!.. Помстись!»
І я заснув, потомлений журбою.
Аж бачу: став Ісус передо мною 1 каже тихо: «Гріх таким мольбам!
Господь сказав прощати ворогам».
Я угнівився: «Геть з мого порога!
Я визнаю єдиного лиш бога,
А ти сказав, що є тройко богів...
Не слухаю ж од тебе жодних слів!..»
Ісус одрік: «Казав я: син я божий,
Так божим сином всякий бути може,
Ніколи ж не казав я, що я — бог;
Єсть бог один, богів немає трьох.
Той бог єдиний — батько він над нами:
Він хоче, щоб усі були братами.
Ти ворогам своїм усе прости, —
Так сином божим зробишся і ти.
За ворога молись... люби, як друга...
І з серця вилетить усяка туга,
Ввілється в душу щастя... будеш рад...
І станеш ти й для мене рідний брат».
Це кажучи, глядів він так прихильно,
Що я схилився перед ним безсильно
І щиро вигукнув з плачем гірким:
«Дай, боже, щастя ворогам моїм!..»
Ах, що за чудо сталося зо мною!
Солодкі сльози вдарили рікою...
Кому ж я маю дякувать за те?
Благословен у бога ти, Христе!
Ця поезія була видумка. Такого сну ніколи Лаговський не бачив. Та що йому до того?! Адже як написав він цю поезію, то миттю заспокоївся, і голос совісті ущух та й не турбував уже його. Чи варто ж було аналізувати себе іще?
Він походив, походив по хаті...
«Вийти б подихати чистим повітрям? — майнула думка. — Ні, з півгодини попрацюю над своєю математичною роботою, а вже тоді піду пройдуся».
Він заходився писати Беселеву функцію:
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ПОРОЗУМІЛИСЯ
І
Взимку, перед Різдвом, одбувся в Москві з’їзд учених природників, фізиків та математиків. На тому з’їзді виступив з дуже довгим, докладним рефератом професор Андрій Іванович Лаговський. Хоч його спеціальність була чиста математика, виголошений реферат, одначе, торкався якраз математики прикладної, технічної, а саме — дослідів над відпорністю будівельних матеріалів. Референт, дуже добрий теоретик, подав декілька цікавих своїх формул, практично важливих для інженерів-техніків, далі піддав суворій, безпощадній критиці всі нужденні російські лабораторії для спроб над будівельними матеріалами, порівняв цю справу, як її налагоджено в Америці, і наприкінці радив вирядити на літо спеціальну експедицію до Америки, щоб там наочно навчитися, як треба впорати це пекуче, невідкладне діло.
Доклад Лаговського справив велике враження на з’їзді, викликав довгі дебати й жваву обміну думок. Зібраних інже-нерів-техніків найбільше вражало те, що реферат несподівано вийшов не з їхнього гурту, не од спеціалістів прикладної, експериментальної математики-механіки, а од чистого теоретика, що досі був відомий тільки своїми працями в сфері функцій та інтегралів. Не можна було рівночасно не звернути увагу на ту надзвичайну знайомість із численними чужоземними працями, яку виявив референт. «І звідкіля він знаходить час, щоб стільки перечитати?» — шепотів один із стареньких, заслужених професорів математиків, дивлячись на бліде й слабовите, але ще зовсім молоде обличчя Лаговського.