Закляття відьмака

І от, коли тато взнав, що мельник сконав, його охопив розпач. Та він миттю вирішив — треба мірошника вивезти з усім скарбом, щоб нічого не лишилося у нашому заїзді з його речей — ні батога, ні шлеї, ні мазниці, ні квачика з дьогтем. І єдиний, хто міг зробити, — був Ілляш. Татові гірко було назавжди розлучатися з нашим Ілляшем. Бо його мати (ми тоді так думали) не була такою старанною, як цей бахурім. Татусь теж його любив і казав, що з усіх поселян у нього одного тільки була природна кмітливість та завзятість. Правда, він ще молодий, казав татусь, і тому, як і багато їхніх людей, довірливий. Але з часом це мине, казав татусь. А мені було, може, ще сумніше, що Ілляш від нас ішов. Бо ми з Ілляшем дружили. Нема чого дивуватись, той Ілляш справді був дуже добрий. Він для мене і рибу ловив, і птахів лісових та польових приносив. А вже про горіхи та ягоди лісові нема що й говорити — всіх нас, татових дітлахів, завжди балував. Бо нас матуся не відпускала до лісу. Певно, теж Ілляшеві не хотілося з нами розлучатися, бо йому в нас було добре. Я думаю, що Ілляш любив татуся, бо хіба ж можна було не любити нашого татуся? Його всі любили, не тільки наші люди, а навіть і поселяни, і переїжджі, і прочани, і татари, якщо вони спинялись у нас на ночівлю. Тато, сказав Ілляшеві: треба мірошника вивезти на возі, ніби той хворий. Ілляшеві нічого не треба було пояснювати. Він усе зробив. Правда, він одержав монети за цілий рік наперед. Але іншим можна й за три роки наперед дати, однак вони все зіпсують…

Ілляш вивіз мертвого мірошника під вечір, ще й зоря вечірня не зійшла. Наш любий татусь тремтів до наступного ранку, і ми всі тремтіли, бо не знали, що станеться з нами, чи не потрапить Ілляш в лабети стражів воєводських. А якщо потрапить, чи не викаже, що його наш татусь навчив вивезти мерця із заїзду. Головне, щоб не було розбору воєводського, бо це завжди страшні витрати! Завжди грабунок! А ще татусь непокоївся через те, що не був упевнений, чи не поцупить Ілляш чогось із гараздів мірошника. Бо я ж кажу — віз у них добрий, і на возі вони везли щедрі дарунки для печерських ченців…