Оповідання та повісті, окрушини
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: ТВОРИ В П'ЯТИ ТОМАХ #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Оповідання та повісті, окрушини». Краткое содержание книги:
21 жовтня
Подумаєш, ОРС! Це теж магазин, тільки для робітників.
23 жовтня
У бурильного майстра є три дівчини і один хлопець. Він називається Славко і ходить у четвертий клас. Славко мені не подобається. Він куди йде, то вічно щось пережовує. Грицько каже, що від цього у Славка буде міцна щелепа. І він зможе добре боксом займатися. Славко-боксер. Майже так, як Валька-поганка.
24 жовтня
У Славка веснянки на носі, як у дівчини. А Грицько має чорні очі і красивий. Який я — не знаю. І не маю кого спитати про це.
5 листопада
А Грицько все ж таки хвалько. Тато монтує нам велосипед, а він похвалився перед «боксером», що мотоцикл. Він ще більше понавидумував:
— В його тата (тобто у мойого!) золоті руки. Він хотів нам танк збудувати. Але ми самі не захотіли, бо тепер війни немає. Правда, Дмитре?
Мені соромно, коли Грицько бреше. Але дурний Славко повірив йому. Він почервонів (от цікаво, людина почервоніла, і веснянки зникли з носа і чола) і вигукнув:
— А зате в мене батько Герой!
— Ану, ти, повільніше на закрутах, — підійшов до нього грізно Грицько, — «Герой»! А може, наш тато ще більший Герой від твойого!
— А неправда! В мойого тата Золота Зірка!
— Дивись, — забувся я, що Грицько слухає, — ще один чванько об'явився на нашій вулиці.
— Бреше він, — розлютився Грицько, — бреше, аж з носа йому куриться.
— То дай чесне піонерське.
— Маєш: чесне піонерське.
Не можна не вірити людині, яка дала чесне піонерське. Все ж таки Грицько поспитав:
— А якщо у твого тата Золота Зірка, то чому він її не носить?
— А вона прикріплена у нього до чорного піджака. А тато надіває чорний піджак тільки у свято і коли йде на вибори. А ти що? Хотів, щоб тато із Зіркою на роботу ходив?
— Слухай, — Грицько і собі спітнів, — я тобі кажу… Якщо ти, Славку, збрехав, то можеш на вулиці не показуватися.
Грицьком аж теліпає спересердя, а Славко хоч би що. Жує собі щось та тільки носом підшморгує.
— Як то правда, що ти тут наговорив, то мусиш нам показати Золоту Зірку твого тата.
О, тепер вже наш «боксер» трохи розгубився:
— А як же я буду виносити з хати батьків піджак? — говорить. — Ви хитрі оба! Аби мене пізніше тато сварив?
— А ти не винось із хати. Як нікого з ваших не буде вдома, ти візьми і покажи нам піджак із Зіркою крізь вікно.
— Так може бути. Тільки нікому не говоріть, а то тато будуть сердитися.
6 листопада
Правда. Страшна правда: Славків батько — Герой. Мені так боляче стало за нашого тата, що я аж заплакав. Мама відразу помітила, що в мене червоні очі.
— А ти чого плакав?
— Ага, зараз «плакав»! Ви краще не жалійте копійку та купіть більшу жарівку[18] тоді й очі не будуть боліти.
Не знаю, чи мама повірила мені, бо якось дивно-дивно подивилась на мене.
Ми повечеряли, і тато напився води. Він завжди п'є воду після їжі. Я примостився біля нього і попросив байдуже:
— Тату, а ви б розказали, як оце люди на війні Героями стають?
А тато й не здогадується, чого це я його питаю так. (Тільки Грицько шепнув мені, аби я дав спокій батькові).
— Що ж, — відповідає тато, — вчинить людина славне, сміливе діло, скажімо, просто подвиг, от і в нагороду Золота Зірка може бути.
— А скажіть, тату, кожний солдат може вчинити подвиг, як ви кажете?
Батько подумав (от, дорослий, а й то мусить насамперед подумати), подумав, а тоді каже:
— Ні, не кожний…
— А чому не кожний? — це вже Грицько від себе запитав.
— А тому не кожний, хлопці, бо не всі люди однаково відважні. До того ж мусить бути ще й ситуація така, щоб людина могла проявити свою мужність.
А я на це (так воно мені якось вирвалося):
— А в бурильного майстра, Славкового тата, є Золота Зірка?
— Та я це давно знаю.
Тато давно знав, що у бурильного майстра є Золота Зірка, а чому ж я тільки-но дізнався про це? Несправедливо.
— Тату, а може бути таке, щоб хтось був на війні і відважний, і мужній, а не дістав Героя?
Чого це тато раптом наче пригас? Аж рукою лоба витер, ніби хотів привести себе до пам'яті.
— На війні, синку, всяке може трапитися. Для того вона і війна. Та хіба справа тільки в нагороді чи похвалі? Аби діло було зроблене, а там відмітять чи не відмітять, як чиє щастя. А тепер, хлопці, давайте поговоримо про наш велосипед.
А мені нецікаво про велосипед. Грицько, як собі хоче, хай говорить з татом, а я думаю своє. Одна й та сама думка не дає мені спокою ні вдень ні вночі: чому це Славків, а не наш тато дістав Героя?
18
Електричну лампочку (з пол.).