Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
— Ще б пак! — з готовністю визнав Філіп.
— А я?
— Мені подобаються всі гарні жінки, моя мила принцесо. А ви не просто гарна — ви неперевершена красуня.
— Отже, є ще надія, що ви покохаєте мене?
— Облиште всі сподівання, пані.
— Яка категоричність, принце! Яка жорстокість!
— Жорстокість?
— Атож! Хіба це не жорстоко — говорити таке жінці, якій ви дуже й дуже подобаєтеся.
— Для мене це велика честь, ваша високосте, — з серйозною міною промовив Філіп. — І за які ж заслуги я її удостоївся?
— Годі вам манірничати, дорогий кузене! — огризнулася Марґарита. — Єдина ваша заслуга полягає в тому, що ви зухвалий, безцеремонний, самовпевнений, самозакоханий… — тут вона важко зітхнула, — і дуже привабливий сучий син.
„А ти, любонько, схоже, закохалася в мене, — подумав Філіп. — Воістину, сьогодні вечір сюрпризів…“
Розділ XXVI
Вечір сюрпризів триває
Філіп повернувся до своїх покоїв близько опівночі. Він втомлено розвалився в кріслі, закрив очі і почав був аналізувати події минулого вечора, та невдовзі облишив це заняття. Думки ліниво ворочалися в його голові, а якщо й прискорювали свій біг, то мчали зовсім не в тому напрямі. Отож Філіп просто сидів, відпочиваючи, загадково всміхався сам до себе і вдавав, ніби не чує приглушеного шепотіння, що час від часу долинало з маленької кімнатки, призначеної для чергового дворянина.
Хвилин за десять до кімнати ввійшов Ґабріель. У руках він тримав тацю з вечерею. Філіп розкрив очі, поглянув на нього і здивовано запитав:
— Чому ти? Я ж велів прислати лакея, а самому йти спати.
Ґабріель щось нерозбірливо пробурмотів, накриваючи невеликий круглий столик поруч крісла.
Філіп гмикнув, байдуже знизав плечима і пересів з крісла на стілець.
— До речі, — сказав він, зробивши ковток вина. — Хто сьогодні черговий у покоях?
— Д’Арінсаль.
— А тим часом його нема. Запропастився десь, негідник. Вранці перекажи йому, що це його передостання недбалість у мене на службі. Коли він надумає ще раз отак зникнути, то хай не повертається, а їде прямісінько в Андорру, до того звалища, що зветься його родовим замком.
Ґабріель кивнув:
— Гаразд, перекажу.
Він сів у крісло і нервово забарабанив пальцями правої руки об поруччя, видимо пориваючись щось сказати чи про щось спитати, та ніяк не наважувався.
— Пригощайся, — запропонував йому Філіп.
— Дякую, я не голодний, — похмуро відповів Ґабріель.
— Що ж, воля твоя. Можеш іти, друже. До ранку ти вільний.
— Але ж д’Арінсаль…
— Біс із ним. Нехай гуляє.
— То, може, я почергую замість нього? — з проблиском надії запитав Ґабріель.
— Не треба. За покоями догляне Ґоше, а я… — Філіп не закінчив і з тихим гарчанням вчепився зубами в засмажену курячу ніжку. Такий грізний апетит непомильно вказував на те, що попереду його чекає бурхлива ніч.
Ґабріель важко зітхнув і підвівся з крісла.
— Піду перевірю, чи приготовлена постіль.
Філіп відклав убік обгризену кістку й самовдоволено всміхнувся:
— Сьогодні вона мені не знадобиться. Одне чарівне дівча запропонувало мені затишну місцину в своєму ліжечку. Звісно, я не можу відмовитися.
З сусідньої кімнати долинули притлумлені смішки. Але Ґабріель не розчув їх. Обличчя його спотворила гримаса болю та відчаю, він різко повернувся і майже бігцем вийшов з кімнати, навіть не побажавши Філіпові на добраніч.
Філіп провів його спантеличеним поглядом і похитав головою.
„Дивина! — подумав він, повертаючись до перерваної вечері. — Яка муха його вкусила?“
Ґрунтовніше розміркувати над Ґабріелевою поведінкою йому було ніколи. Нашвидку, але ситно перекусивши, він ретельно вимив руки в срібному тазику з уже охололою водою і витер їх рушником. Потім вийняв з канделябра запалену свічку і ввійшов до кімнати, звідки перед тим долинали смішки. На перший погляд там нікого не було, однак, придивившись уважніше, можна було помітити вельми підозріле похитування полога на ліжку.
— Маріо!
Мовчанка.
— Я знаю, що ти тут, — сказав Філіп. — Відлупцюю.
З-за полога визирнула голова д’Обіака.
— Перепрошую, монсеньйоре, я оце щойно задрімав.
Філіп усміхнувся:
— Гаразд, дрімай далі. Залишишся тут до повернення д’Арінсаля.