П'ять життів доктора Гундлаха
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00463-3
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «П'ять життів доктора Гундлаха». Краткое содержание книги:
Головний герой роману — службовець Рейнського акціонерного товариства промислового будівництва Ганс Гундлах — потрапляє у вир політичних подій, що відбуваються у Центральній Америці, у Сальвадорі.
Мак-Лін мав дивну манеру змальовувати людей. Він розповідав Гундлахові про колишнього партизана, який став службовцем, тепер усі його товариші по зброї поставали службовцями. Війна в джунглях, визнав партизан, була напруженішою й цікавішою, ніж оця паперова війна. Мак-Лін, здавалося, зумисне збирав такі висловлювання. Від нього сподівалися значного твору, написаного на високому рівні, а він продавав британській пресі дріб'язок, приправлений анекдотами. Навряд чи Мак-Лін був спроможний на щось серйозніше, на якісь мистецькі узагальнення; він скоріше був слідчим, ніж дослідником, але слідчим уважним і скрупульозним. Він, бідолаха, торгував сенсаціями!
Але на місцевості Мак-Лін орієнтувався дуже добре.
Проминувши поля, засіяні бавовною, й плантації цукрової тростини, вони перед заходом сонця дісталися Чінандеги — останнього значного населеного пункту. Гундлахове хвилювання після телефонної розмови поступово минуло, а під кінець дороги він навіть розслабився. Проте неспокій на душі не минав. Не йшли з голови думки про Пінеро, а на тлі вечірнього неба Гундлахові навіть привидівся профіль Пінеро, що скидався на мисливського собаку, що йде по сліду. Мак-Лін зупинився на головній площі міста поряд із скромним пам'ятником жертвам визвольної війни. Тут також майоріли прапори революції. Мак-Лін вирішив купити на дорогу продуктів, але зумів роздобути тільки кукурудзяного хліба й соку цукрової тростини.
— Зовсім немає яєць! — лаявся він. — Пожерли всіх курей.
Вони рушили далі, незабаром дорога розгалужувалась. Ліворуч, на відстані двадцяти двох кілометрів, було містечко Корінто — єдина гавань на тихоокеанськім узбережжі. Праворуч дорога збігала до Пуерто-Морасана, річкового порту на річці Естеро-Реаль, куди вела й залізнична колія.
— Там, очевидно, і їхні перевалочні пункти, — мовив Мак-Лін. — Ну нічого, незабаром я матиму достовірні факти!
— А чого хоче від вас ваша газета? — запитав Гундлах. — Ви неодмінно повинні дістати матеріал про зброю?
— Я обслуговую аж три газети. Що вони хочуть? Кожна своє! Залежно від їхніх смаків я й варю соус. Але мені платять лише за смаженину: достовірні факти, сенсацію. Повірте — це жорстокий світ…
Перед смерком вони поминули якесь селище й підняли лобове скло, бо москіти заліплювали обличчя.
— Ваш катер у Пуерто-Морасані?
— Трохи вище, інакше було б необачно — він надто впадав у вічі… — Мак-Лін ще нічого не довідався, але, здавалось, був у доброму настрої. Що підказувало йому шукати в цьому гирлі контрабандні шляхи? Бо тут немає американських військових кораблів, як у відкритому морі?
«Джип» їхав темним лісом, у промінні фар, іноді, мов примари, з'являлись високі стовбури.
— Добре дерево, — мовив Мак-Лін. — Тут росте бук, кедр, червоне, залізне дерево, але їх треба бачити вдень: чудова картина. Хоча це вже жалюгідні рештки тропічних лісів. Дві третини лісу між Мексіко й Панамою пропало. Землю витоптують череди. Спочатку ліс випалюють, а потім на згарищах пасуть худобу, готуючи м'ясо на експорт в Сполучені Штати, в Гамбург, в обмін на ланцюги тощо. До цього підпряглися й деревообробні концерни, вони вирубують найкращі дерева, залишаючи сліди по всій Центральній Америці. До того ж багато деревного вугілля тепер іде на паливо, бо гас подорожчав. Назад до природи! Скоро все звідси порозтягають. «Від зеленого пекла до червоної пустелі» — так я назвав серію своїх оповідань.
Після того розгалуження дорога гіршала й гіршала, поки нарешті перейшла у вузеньку стежку; колеса «джипа» вже терлись об кущі обабіч, але він бадьоро котився далі. На світло фар злітались метелики й хмари москітів. Пахли квіти, з дерев звисали батоги ліан, теліпалась облізла слизька кора, всюди щебетали птахи й чулось безугавне тріщання цикад.
— Отже, до Сан-Лоренсо? — запитав Мак-Лін.
— Хто вам сказав?
— Таж не можна було не почути, як ви самі кричали про це по телефону.
— А доберемось туди завтра опівдні?