Зоряний лицар

— Он як? Звичайно, я знаю Зосима. Він — один з дев’яти магів-правителів.

— Та ну? Значить, він тут неабияка птаха? Я відразу здогадалася. Він таке виробляє! — захоплено сказала Марика, але осіклася, подумавши, що Азар, як майбутній чарівник, напевне звик до усяких чудес.

— Тепер зрозуміло, чому сьогодні такий переполох. Всі маги-правителі зібралися на Раду, навіть заняття скасували. Таке трапляється вперше. Але я радий, що ти тут.

— Мені теж тут подобається, — сказала Марика, і це була правда.

Вона ще зовсім не бачила острова, але вже любила його увесь: і оксамитовий білий пісок, і ласкаве море. У ній оселилося дивне відчуття, буцім усе життя вона мандрувала світом тільки для того, щоб знайти цей острів, і нарешті потрапила додому.

— Ти часто сюди приходиш? — запитала дівчинка.

— Ні. Я почув твій сміх, і мені стало цікаво. А взагалі я не маю часу для забав. Я постійно навчаюся. Мій наставник, Агриппа, каже, що мені треба вчитися вдвічі наполегливіше, ніж усім моїм попередникам.

— Це він тебе просто лякає. Бачив би ти мадам Кістяк. Будь її воля, вона б мене цілодобово тримала за підручниками, — сказала Марика.

— Мадам Кістяк? Вона із чорних магів чи відьма? — запитав Азар.

— Швидше за все відьма, — всміхнулася дівчинка.

— Ти навчаєшся відьмацтва?

— Та ні! Ти що, зовсім жартів не розумієш? — розсердилася Марика.

Азар мимоволі знову нагадав їй про розлючений натовп, що ледь не спалив її в замкненій кузні.

— Що я такого сказав? Чому ти сердишся? — здивувався хлопчик.

— Нічого, — відмахнулася Марика і для більшої переконливості додала: — У мене до цього взагалі немає жодних здібностей. Жодних. Зрозумів?

— І тебе це не лякає?

— Аніскілечки! Я не хочу бути відьмою.

Після незначної паузи хлопчик раптом тихо сказав:

— Іноді мені теж здається, що я не хочу бути чарівником.

— Чому?

— Заприсягни, що нікому не скажеш.

— Провалитися мені на цьому місці!

— Я боюся, що не зможу пройти випробування, — зізнався Азар.

— Ну то й що? Теж мені горе. Не всі стають чарівниками. Залишишся звичайною людиною.

— Ти не розумієш. Я не можу бути простим смертним. Обранець або проходить випробування або гине.

— А можна відмовитися? Нехай виберуть іншого обранця, — порадила дівчинка.

— Обранця не вибирають. Його вказує Всевишній. Уявляєш, як мені без магічного дару! Чим більше я стараюся, тим більше переконуюся в тому, що в мене нічого не вийде. Я досі ще нікому не зізнавався у своїх підозрах. Маги-правителі роблять вигляд, що вірять в успіх. Насправді ж вони усе знають і прикидаються. І я прикидаюся, щоб їх не розчаровувати.

— Невже вони такі негідники, що відправлять тебе на вірну загибель? — жахнулася Марика.

— Ні. Вони мене люблять і роблять усе, щоб мені допомогти, але такі правила. Навіть маги не в змозі їх змінити.