Необхідні речі

– Денфорте? – раптом запитала Міртл. – Можеш підкинути мене до будинку Аманди Вільямс? Знаю, це трохи не по дорозі, але в неї мій набір для фондю. Я подумала… – Сором’язлива усмішка знову з’явилася й зникла з її обличчя. – Подумала, може, приготувати тобі – нам – трохи смакоти. Якраз під гру. Висадиш мене там.

Він розкрив був рота, щоб сказати їй, що будинок Вільямсів дуже не по дорозі, гра ось-ось почнеться, а той довбаний набір для фондю вона може забрати й завтра. Він узагалі не любить сиру, коли той гарячий і тече. У тій херні, напевно, купа бактерій.

А тоді подумав іще раз. Окрім нього, до ради міських виборних належать іще два тупі виродки й одна тупа сука. Сука на ім’я Менді Вільямс. У п’ятницю Кітон зі шкури пнувся, щоб побачитися з Біллом Фуллертоном, міським перукарем, і Гаррі Семюелсом, єдиним у Касл-Року трунарем. Також він щосили старався, щоб виглядало так, ніби це зовсім повсякденні відвідини, хоча це була неправда. Завжди є ймовірність, що Податкова служба почне надсилати листи і їм. Його вдовольнила відповідь, що ні, принаймні поки що, але тієї суки Вільямс у п’ятницю не було в місті.

– Добре, – погодився він, після чого додав: – Можеш запитати її, чи якісь міські справи її не цікавлять. Чи є щось, що нам треба обговорити.

– Ой, любий, ти ж знаєш, я ніколи не вмію такі речі напряму…

– Я знаю, але ти ж можеш запитати, правда? Ти ж не настільки дурна, запитати можеш, правда?

– Так, – поспішно відповіла вона змалілим голосом.

Кітон погладив її руку.

– Вибач.

Міртл подивилася на нього ошелешеними очима. Денфорт перед нею вибачився. Міртл пам’ятала, що за роки їхнього шлюбу він це якось робив, але коли саме, пригадати не могла.

– Просто запитай її, чи наші зі штату її нічим не діймали, – сказав він. – Закони щодо використання землі, та срана каналізація… може, податки. Я б сам зайшов запитав, але реально хочу встигнути до початку.

– Гаразд, Дене.

Дім Вільямсів стояв за пів дороги вгору по Касл-В’ю. Кітон завів «кадиллак» на під’їзну доріжку й зупинився за автомобілем Менді. Іномарка, звісно. «Вольво». Кітон підозрював, що вона латентна комуністка, або лесбійка, або і те, й інше.

Міртл відчинила двері й вийшла, ще раз сяйнувши йому сором’язливою, дещо нервовою усмішкою.

– Повернуся за пів години.

– Добре. Не забудь запитати, чи вона не знає про якісь міські справи, – попросив він.

І якщо розповідь Міртл – хоч якою перекрученою та вийде – про те, що сказала Аманда Вільямс, настовбурчить хоч один волосок у Кітона на шиї, він особисто завітає до тієї сучки… завтра. Не сьогодні. Цей день належить йому. Він почувався настільки добре, що навіть погляду на Аманду Вільямс не витримав би, а базікати – тим паче.

Денфорт ледве дочекався, поки Міртл зачинить за собою двері, після чого здав «кадиллаком» назад на вулицю.