Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Герк Ейвері повільно обвів їх поглядом, від Рейнолдза з правого краю до Алана «Річарда Стокворта» з лівого.

— Га, хлопці? На одній шальці терезів у нас хлопці мера й хлопці… гм, хлопчики… Альянсу, а на другій — шестеро ледь один одного не перестріляли і через що? Через якогось недоумка і розілляте відро помиїв. — Він показав пальцем спершу на Великих мисливців за трунами, а потім на рахівників Альянсу. — Дві порохові діжки, а між ними — один гладкий шериф. То які будуть ваші думки? Говоріть, не соромтеся, у шльондрятнику Корал ви так не соромилися, тож і тут не треба!

Усі дружно мовчали. Ейвері відсьорбнув ще один ковток своєї лікувальної гидоти й знову глянув на них — цього разу вже рішуче. Те, що він сказав далі, не дуже здивувало Роланда. Нічого іншого він і не чекав від такого типа, як Ейвері, а надто коли почув його тон, тон людини, яка вважає себе здатною приймати важкі рішення, коли, о боги, нема іншого виходу.

— То я скажу вам, що ми зробимо. Ми забудемо про цей випадок.

Вимовивши це, він замовк із виразом промовця, який очікує, що аудиторія от-от вибухне емоціями, але він готовий з ними впоратися. Коли ніхто не заговорив і навіть не поворухнув ногою, шериф знітився. Втім, на нього ще чекали справи, а ніч уже добігала кінця. Розпроставши плечі, він повів далі.

— Я не чекатиму наступні три-чотири місяці, щоб дізнатися, хто з вас кого порішить. Ні! Але я також не збираюся вирішувати, як покарати вас за вашу дурну сварку через того йолопа Шимі. Кажучи, що, поки ви тут, я можу бути або вашим другом, або вашим ворогом, я закликаю до вашої розважливості, хлопці… але я був би дуже неправий, якби не звернувся до шляхетності ваших натур, які — я глибоко в цьому переконаний — не лише великодушні, але й чутливі.

Тепер шериф приміряв маску екзальтованості, яка, на Роландів погляд, не надто йому личила. Об’єктом своєї уваги цього разу Ейвері обрав Джонаса.

— Сей, я не вірю, що вам хочеться завдати клопоту трьом молодим людям з Альянсу — Альянсу, який був нам як мати рідна й захисник-батько впродовж цілих п’ятдесяти поколінь. Ви ж не хочете, щоб вас звинуватили в такій величезній неповазі, чи не так?

Джонас похитав головою і розтягнув губи в своїй ледь помітній посмішці.

Ейвері знову кивнув. Усе йде просто чудово, неначе промовляв той кивок.

— У всіх вас є свої маленькі справи, правда ж? Хтось зацікавлений, щоб такі неприємності заважали виконувати роботу?

Тепер уже всі похитали головами.

— Отож, я хочу, щоб ви встали, поглянули один одному у вічі, потисли руки й попросили вибачення. Якщо ви цього не зробите, то можете всі вимітатися з цього міста до сходу сонця.