Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Як не брати до уваги героїв війни, то про нього говорили в Атланті чи не найбільше. Кожен знав у всіх деталях, як його вигнали з Вест-Пойнту за пияцтво і за “щось таке з жінками”. Давно набула розголосу страшенно скандальна історія дівчини з Чарлстона, яку він ославив, та її брата, якого він застрелив на дуелі. Листування з чарлстонцями доповнило цю інформацію даними про те, як його батько, милий старий добродій з залізним характером і твердою волею, вигнав сина в двадцятирічному віці з дому, не давши ні цента на дорогу, і навіть викреслив його ім’я з родинної Біблії. Після чого безпутний син подався до Каліфорнії під час золотої лихоманки 1849 року, а звідти до Південної Америки й Куби, і те, чим він там промишляв, теж не додавало йому честі. Бійки через жінок, кілька поєдинків, контрабандне постачання зброї повстанцям у Центральній Америці - все це були складові частини його кар’єри, та найдужче з усього того вжахнуло атлантців, що він став ще й професійним картярем.
На всю Джорджію навряд чи знайшлася б хоч одна родина, серед членів якої не було, на превелику прикрість, картяра, котрий міг просадити в карти всі гроші, будинок, землю й рабів. Але то була зовсім інша річ. Чоловік міг програтися до руб’я на плечах і все-таки залишався джентльменом, а от професійний гравець - цей завжди був чимось чужорідним у південському товаристві.
І якби не війна, коли пішло шкереберть багато яких раніше усталених понять, і не послуги Рета урядові Конфедерації, в Атланті його не пускали б навіть на поріг. Але тепер і найморальніші ригористи відчували, що в ім’я патріотизму вони мусять стати більш терпимі. Люди сентиментальнішого складу схилялися до думки, що паршива вівця з Батлерової родини розкаялась у непутящому минулому й пробує спокутувати свої колишні гріхи. І надто жінки вважали за свій обов’язок підтримувати цей погляд, тим паче що йшлося про такого хороброго проривни- ка блокади. Тепер-бо вже всі розуміли, що від уміння мореплавців пробиватися крізь блокаду доля Конфедерації залежить не меншою мірою, ніж від мужності солдатів на фронті.
Оповідали, що капітан Батлер - один з найкращих лоцманів на Півдні, що він безоглядно сміливий і має залізні нерви. Зроду чарлстонець, він знав кожну затоку й вузину, кожну обмілину й скелю на узбережжі Кароліни біля Чарлстона і так само вільно почувався у водах Вілмінг- тонського порту. Він ні разу не втратив судна й не був змушений викинути вантаж за борт. На початку війни він з’явився невідомо звідки, маючи досить грошей, щоб придбати невелике швидкохідне суденце, а тепер, коли доставка товарів крізь блокаду давала прибуток у дві тисячі відсотків, став власником уже чотирьох суден. Він мав досвідчених лоцманів, платив їм добре, і вони, під прикриттям ночі вивівши судна з Чарлстона й Вілмінгтона, везли бавовну до Нассау, до Англії чи Канади. Текстильні фабрики в Англії стояли без роботи й робітники терпіли голод, тож кожен, хто прорвався крізь блокаду північанського флоту, міг правити яку завгодно ціну в Ліверпулі. А Батле- ровим суднам навдивовижу щастило - і тоді, коли вони вивозили бавовну Конфедерації і коли приставляли військове спорядження, якого Південь так гостро потребував. Тож атлантське жіноцтво мало підстави багато що забути й простити такому сміливцеві.
Та й зовні він був примітною постаттю, і, побачивши його, люди навіть оглядалися. Тринькав він гроші, не рахуючи, їздив верхи на норовистому огирі й носив наймод- ніше вбрання від найкращих кравців. Уже цього останнього вистачало, щоб його вирізняти, бо на той час уніформи військових були добряче-таки приношені й обстріпані, та й цивільний одяг, не виключаючи святкового, мав сліди лагодження, хоч і як непомітно намагалися це робити, і світив латками. Скарлет здавалося, що вона ні в кого ще не бачила таких елегантних штанів, як у Батлера - ясно- брунатного кольору, картатих, у чорну й білу клітинку. Жилети його теж були невимовно гарні, надто ж один - білий, муаровий, розшитий дрібненькими пуп’янками троянд. І ходив він у цьому вбранні з елегантною недбалістю, наче зовсім не усвідомлюючи, яке воно ошатне.