Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
— Далі, — попросив Рузвельт.
— «Особисто і строго Секретно для маршала Сталіна від президента Рузвельта… Мені здається, що в процесі обміну посланнями між нами відносно можливих майбутніх переговорів з німцями про капітуляцію їхніх збройних сил в Італії, незважаючи на те, що між нами обома є згода з усіх неповних принципів, навколо цієї справи створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я.
Ніяких переговорів про капітуляцію не було, і якщо будуть якісь переговори, то вони провадитимуться в Кайерті і тільки в присутності Ваших представників. Хоча спроба, яку зроблено в Берні з метою організації цих переговорів, виявилася марною, маршалу Александеру доручено тримати Вас у курсі цієї справи.
Я змушений повторити, що єдиною метою зустрічі в Берні було встановлення контакту з компетентними німецькими офіцерами, а не проведення переговорів будь-якого роду.
Не може бути й мови про те, щоб вести переговори з німцями так, аби це дало їм змогу перекинути кудись свої сили з італійського фронту. Коли й провадитимуться якісь переговори, то вони відбуватимуться на основі беззастережної капітуляції. Що стосується відсутності наступальних операцій союзників в Італії, то це аж ніяк не є наслідком якихось надій на угоду з німцями. Фактично перерва в наступальних операціях в Італії останнім часом пояснюється головним чином тим, що недавно перекинуто війська союзників — британських і канадських дивізій — з цього фронту у Францію. Зараз проводиться підготовка до початку наступу на італійському фронті приблизно 10 квітня. Та, хоч ми й сподіваємося на успіх, розмах цієї операції буде обмежений через недостатню кількість сил, що є в розпорядженні Александера. Він має 17 боєздатних дивізій, а проти нього діють 24 німецькі дивізії. Ми хочемо зробити все, що дозволять нам наші наявні ресурси, аби тільки перешкодити будь-якому перекиданню німецьких військ, зосереджених тепер в Італії.
Я вважаю, що Ваші відомості про час перекидання німецьких військ з Італії помилкові. Згідно з достовірними даними, які є в нас, три німецькі дивізії виїхали з Італії після 1 січня цього року, причому дві з них перекинуто на Східний фронт. Перекидання останньої з цих трьох дивізій почалося приблизно 25 лютого, тобто більше ніж за два тижні до того, як будь-хто почув про якусь можливість капітуляції. Тому цілком ясно, що звернення німецьких агентів у Берні мало місце після того, коли вже почалося останнє перекидання військ, і воно аж ніяк не могло вплинути на це перекидання.
Все це виникло в результаті ініціативи одного німецького офіцера, який нібито близький до Гіммлера, причому, звичайно, цілком імовірно, що єдина мета, якої він добивається, полягає в тому, щоб посіяти підозру і недовір'я між союзниками. У нас немає ніяких підстав дати йому змогу досягти успіхів у цій справі. Я сподіваюсь, що вищенаведений ясний виклад нинішнього становища і моїх намірів розсіє ті побоювання, які Ви висловили у Вашому посланні…»
— Вищого генерала СС Донован назвав мені «німецьким офіцером», — сказав Рузвельт. — І я йому повірив. І виявився в очах Дядька Джо брехуном… Сором… Будь ласка, далі…
— «Від маршала Сталіна президенту Рузвельту… Одержав Ваше послання про переговори в Берні.
Ви абсолютно праві, що в зв'язку з історією про переговори англо-американського командування з німецьким командуванням десь у Берні чи в іншому місці «створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я».
Ви запевняєте, що ніяких переговорів не було ще. Треба думати, що Вас не інформували повністю. Що стосується моїх військових колег, то вони, на підставі наявних у нас даних, не сумніваються в тому, що переговори були і вони закінчилися угодою з німцями, внаслідок чого німецький командуючий на Західному фронті маршал Кессельрінг погодився відкрити фронт і пропустити на схід англо-американські війська, а англо-американці обіцяли за це полегшити для німців умови перемир'я.
Я гадаю, що мої колеги близькі до істини. В іншому разі був би незрозумілий той факт, що англо-американці відмовилися допустити в Берн представників Радянського командування для участі в переговорах з німцями.
Мені незрозуміле також мовчання англійців, які полишили на Вас листування зі мною з цього неприємного питання, а самі й досі мовчать, хоч відомо, що ініціатива у всій цій історії з переговорами в Берні належить англійцям.