Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
§ 7. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності
Крім загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, визначених у Загальній частині, закон знає й особливі види звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих конкретних злочинів, виписаних в Особливій частині КК.
У літературних джерелах ці норми позначені терміном «стимулюючі» або «заохочувальні» норми кримінального права. Зазначені норми надають можливість (стимулюють) особі відступитися від вчинюваного нею злочину. Якщо особа в момент вчинення злочину (в іншому разі — після вчинення злочину) добровільно відмовиться від його закінчення (в іншому — разі добровільно заявить про його вчинення) й доведе позитивною поведінкою своє каяття, то така особа обов’язково звільняється від кримінальної відповідальності. Таке звільнення є особливим (sui generis) не лише тому, що воно визначене в Особливій частині Кодексу, а й тому, що застосовується після виконання особою, яка вчиняє (вчинила) злочин, спеціальних для кожного конкретного злочину умов.
Нагадаємо, що звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України за вчинену державну зраду при виконанні ним двох умов: 1) невчинення злочинних дій, обумовлених завданням з боку іноземного адресата і 2) добровільної заяви органам влади про свій злочинний зв’язок з іноземним адресатом та про отримане завдання (ч. 2 ст. 111 КК). В іншому разі, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 114 КК звільняється від кримінальної відповідальності громадянин іноземної держави, а також особа без громадянства за діяльність, пов’язану зі шпигунством за наявності трьох умов: 1) добровільне припинення злочинної діяльності; 2) повідомлення органам влади про вчинене; 3) якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 КК, особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після дачі хабара вона добровільно заявила про те, що сталося.
Відповідно до ч. 3 ст. 263 КК особа, яка добровільно здала вогнепальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігалися у неї без відповідного дозволу, звільняється від кримінальної відповідальності. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виписані і в ч. 4 ст. 307 щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Розділ XVI ПОНЯТТЯ ТА МЕТА ПОКАРАННЯ
§ 1. Поняття та ознаки кримінального покарання
Закон оголошує поведінку людини злочинною, якщо вона є настільки руйнівною, що потребує втручання держави. Злочин породжує кримінальну відповідальність. Конкретною формою реалізації цієї відповідальності є покарання того, хто вчинив злочин, шляхом застосування до нього певної, передбаченої законом санкції. При цьому санкція кримінального закону потрібна не лише як спонука до покори, а й як певною мірою гарантія того, що ті, хто добровільно виконують вимоги закону, не ставатимуть жертвами злочинців.
Загальне визначення покарання дано в ч. 1 ст. 50 КК, за якою «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого».
Характерними ознаками покарання вважаються:
1. Покарання — це осуд винного і його діянь судом від імені держави, пов’язаний із заходами державного примусу. Примусовість покарання означає, що з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили засуджений зобов’язаний фактично перетерпіти обмеження певних прав і свобод, що становить зміст конкретного покарання, а відповідні державні органи зобов’язані виконати вирок суду, тобто реально застосувати призначене засудженому покарання.
Покарання за цими його особливостями відрізняється від інших заходів впливу, передбачених Кримінальним кодексом, що не є покаранням, а саме: примусові заходи виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК) та примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК). Такі заходи не мають карального, репресивного характеру, не містять осуду вчиненого і самої особи від імені держави. їх змістом є виховання або лікування у відповідних для цього закладах.