Тіні над Латорицею

— Адвокатом? Тим більше…

Коваль не закінчив своєї думки. У купе зайшов сяючий Бублейников. Певно, чергову партію у шахи було ним виграно. З вигляду Наталі підполковник зрозумів, що вона не продовжуватиме цю розмову при майорі. Це була поки що їхня справа — і тільки їхня.

— Щось я виголоднів, — сказав той, ховаючи під подушку дорожню шахівницю. — А як ви, Наталю?

— Давно пора. Ще ж і не снідали.

— То, може, заглянемо в ресторан?

— Навіщо ресторан, Семене Андрійовичу? У нас харчі є: з турбази дівчата привезли, і Капітоліна Сергіївна якийсь пакуночок всунула. А для вас із батьком, — лукаво додала, — проводжаючі сулію ось під столик поставили…

— А все-таки краще — ресторан.

— Першої страви там все одно ще немає, — підтримав доньку Коваль.

— Дмитре Івановичу, — докірливо розвів руками майор, — після такої праці та не посидіти у ресторані!

— Але ж ресторан з дванадцятої, — іще пручався Коваль.

— Це вже я беру на себе. — І Бублейников широко розчинив двері купе, ґречно запрошуючи Наталю і підполковника Коваля.