Тiло™

— Я не можу повернути час назад, аби оживити Лілі, чи виправити жодну іншу зі своїх помилок, — сказав, пильно глянувши в очі братам. — Ви можете мене вбити, зараз це буде неважко, і, можливо, вам від того полегшає. Та я не перекидатимуся на вовка і не кружлятиму ареною вам на розвагу…

Коло замкнулося. Чорнявий розмахнувся першим. Однак плетиво нагайки не торкнулося вбивці, тому що очі нападникам заступила легка, майже непримітна тінь, і між Юрієм та братами Піреллі м’яко опустився на ноги гнучкий, як пантера, пуерторіканець Алехандро Рамос.

Перехопивши віття розмаяних шамбрієрів, він в одну мить притягнув обох до себе, висмикнув з їхніх рук циркове знаряддя і відкинув убік. Макса він «вимкнув» подвійним аперкотом. Стрімко налетівши на Лео, перехопив його обома руками й легко перекинув через себе гарно відпрацьованим суплексом.

— Убити? — підступив до Юрія з наївним запитанням, коли обидва Піреллі непритомно спочивали на підлозі.

Той спочатку розгубився від такої несподіваної з’яви і розправи.

— Ні, — зрештою сказав, заледве прийшовши до тями, обвівши поглядом похмуре наелектризоване довкілля. — Занадто багато убивств.

Алехандро допоміг йому підвестися.

— Як ти знайшов мене? — спитав Юрій, щойно вони переступили поріг напівзруйнованого цирку й опинилися на свіжому повітрі.

Малий всміхнувся, вочевидь, цілком задоволений собою.

— Я їхав за жовтою машиною з відкидним верхом. Ти врятував мені життя і сказав, що я вільний, а згідно з тією системою цінностей, у котру я вірю, людина не може вважати себе вільною, доки не віддасть борг тому, кому зобов’язана життям.