Сон кельта

Він почув, що тюремник підвівся на ноги й рушив до дверей камери. Його кроки були стишеними і млявими, так ніби він волочив ноги. Дійшовши до дверей, він сказав:

— Я вчинив неправильно. Порушив регламент. Нікому не дозволено розмовляти з вами, а тим більше мені, шерифові. Але я прийшов тому, що більше не міг. Якби я ні з ким не поговорив, то щось вибухнуло б у моїй голові або в моєму серці.

— Я радий, що ви прийшли, шерифе, — прошепотів Кейсмент. — У моєму становищі поговорити з ким завгодно — велика полегкість. Мене засмучує тільки те, що я не можу втішити вас у смерті вашого сина.

Тюремник пробурчав щось подібне до слів прощання. Відчинив двері камери й вийшов. Іззовні почувся скрегіт ключа, яким він їх замкнув. Темрява знову стала непроникною. Роджер перекинувся на бік, заплющив очі й спробував заснути, але він знав, що сон не прийде до нього й цієї ночі і що години, які залишаються йому до світанку, тягтимуться дуже повільно, таке собі нескінченне чекання.

Він пригадав фразу тюремника: «Я певен, що Алекс помер невинним». Бідолашний хлопець. Дожити до дев’ятнадцяти або двадцяти років, не спізнавши тієї втіхи, того лихоманкового зомління, коли завмирає все, що тебе оточує, і приходить миттєва вічність, яка триває лише доти, доки з тебе вивергається сім’я, але така інтенсивна, така глибока, що напружує до краю всі фібри твого тіла й наповнює нестерпно солодким відчуттям усі шпарини твоєї душі. Він також міг би померти невинним, якби замість того, щоб податися до Африки у свої двадцять років, залишився працювати в Ліверпулі, на пароплавній лінії «Елдер Демпстер». Його сором’язливість у стосунках із жінками була такою самою — а може, навіть гіршою, — яку переживав юнак із пласкими ступнями на ім’я Алекс Стейсі. Він пригадав, як жартували з нього його сестри в перших, а надто Ґертруда, його люба Джі, коли хотіли примусити його почервоніти. Досить було сказати йому: «Ти бачив, як дивиться на тебе Дороті?», «А ти звернув увагу на те, як Маліна завжди намагається сісти поруч тебе на пікніках?», «Тобі це подобається, кузене», «А вона теж подобається тобі?» Він губив невимушеність і починав щось белькотіти, затинатися, говорити дурниці, аж поки Джі та її подруги, помираючи зо сміху, заспокоювали його: «То був жарт, заспокойся».